Лондон, «Радор». В письмі, зверненім до правительственного кандидата в Котеріні, пише Чемберлен між іншим: Справи, за які йде спір, ясні. Наші вороги борються за панування у світі і за знищення бритійської імперії. А ми боремося, щоби покласти край німецькому нападові й пануванню насилля. Будемо боротися далі з усіх сил, доки вільність і забезпеченість не будуть відновлені в Европі.
Вожді леґіону «Залізна гвардія» з охотою переорієнтували б Велику Румунію у бік Німеччини, теж великої, аби в Адольфа Гітлера знайти правду і захист від українсько-сталінських зазіхань, але що робити, коли Німецький Райх і Совєтський Союз — друзі-нерозлийвода?!
Їхня дружба розпочалася проти Польщі, царство їй небесне, але де ґарантія, що не продовжиться і проти Румунії'? Нема також надії, що націонал-соціялістична Німеччина і просто соціялістична Росія пересваряться, бо їхня дружба переростає у братську любов. Ади, 26 лютого в Берліні найкращий московський театр «Балшой» дав прем’єру опери Глінки «Іван Сусанін». У річницю відродження цього давнього твору, який 1836 року з’явився під назвою «Жізнь за царя». Якраз після невдалого польського повстання. А відроджено цю оперу з новою назвою і правильно відредаґованим лібрето після невдалої польської аґресії проти миролюбної Німеччини — союзника совєтів. Потрібний твір у потрібний час!
Тепер румунські зверхники гадають, чи не майструється швидкими темпами у Київському театрі опера «Буковинське віче» про події 1918 року, коли українські екстремісти на короткий час захопили споконвічне румунське місто Чернівці. А потім покажуть цю оперу в Берліні! Ні, треба готуватися до війни. І Румунія готувалася. Насамперед, було підвищено податки — це святе. Потім покликано до війська резервістів. За тим згромаджено багато дивізій на північно-східному кордоні. Мешканці прикордонних сіл, переважно українських, отримали змогу збагнути, що таке звитяжний румунський воїн. Голодний і недозабезпечений. Словом, румунські солдати на так званих кончентрарах, або маневрах, грабували українських селян — підданих короля Румунії так, ніби вони вже окупували Рязанщину. Українські хлопці почали втікати за Дністер, на підсовєтський бік. Там їх радісно зустрічали брати-енкаведисти, видавали безкоштовні залізничні квитки і працевлаштовували на лісорубці в Архангельській області. Молоді буковинці могли пересвідчитися у незаперечних перевагах соціялістичного ладу над капіталістичним — соціялізм не знає безробіття. Румунська ж влада, аби зупинити відтік своїх молодих громадян, почала призивати хлопців 18-21-річного віку до передвійськової служби, що її називали «премілітаре». Юнаків з прикордонних сіл відвозили у глибинні райони Румунії і там кидали майже напризволяще. Раз на місяць приходив сержант тилової служби і показував їм карабін, а так вони собі робили, що хотіли. Переважно хлопці займалися добуванням хліба насущного. Курей у місцевих селян не крали, бо красти гріх, але «забігали» в яблука і горіхи. Та в основному молоді буковинці робили у ґаздів за харчі. Румуни були дуже задоволені цією робочою силою, бо буковинські сільські парубки працювали швидко і якісно, їли усе, що на стіл клалося, — мамалигу з бринзою, яєчню з лободою, борщ з квасолею, — цуйки пили небагато, грошей не вимагали — дасть господар сто леїв на двох за день — добре, не дасть — друге добре: не конче буде йти в неділю до корчми.
Бойовий дух румунського народу взявся плекати леґіон «Залізна гвардія». Було кинуто гасло національної єдности живих і мертвих румунів, розгорнуто тему «крови і ґрунту», впроваджено культ «кісток предків». З великими урочистостями, розрахованими на підняття румунського бойового духу до висот доблесті леґіонерів Римської імперії, було здійснено ексгумацію і перепоховання тіла першого вождя Леґіону Корнеліу Зеля Кодряну, вбитого 1938 року. Швидкими темпами створювався близький до статусу православного святого культ «Капітана Кодряну», до чого доклав свою ґеніяльну руку лідер букарештської секції «Залізної гвардії» Мірча Еліаде.
З іншого боку, посилилися репресії проти різного роду іреденти, а найперше української на Буковині. Через це буковинська екзекутива Організації українських націоналістів реорганізувала свою структуру: мережу осередків законспірувала і утворила кілька баз у Карпатах для мілітарного вишколу. Робилося це не стільки проти Румунії, скільки з огляду на розвиток майбутніх подій — ставало очевидним, що війна неминуча, і українці мусили мати свої силові структури.