У румунів з’явилася альтернатива: допустити появу танків з червоними зірками у Чернівцях або побачити ті самі танки в Букарешті. Обрали перше. До того ж з почуттям глибокого задоволення, принаймні про це свідчить відповідь Румунії, яку передав Молотову румунський посол Г. Давідеску: «Натхненний тим же, що й радянський уряд, бажанням мирними засобами розв’язати всі питання, які могли б викликати незгоду між СССР і Румунією, королівський уряд заявляє, що він готовий приступити негайно в найширшому розумінні до дружнього обговорення за спільне узгіднення усіх пропозицій, висунених совєтським урядом…»
Отже, цього разу українська ідея перемогла. Таке посилення українського первеня в совєтській імперії дуже насторожило німецьких друзів Росії. Амбасадор Райху в Москві Шуленбурґ писав своєму начальству в Берліні з цього приводу: «Я вповні переконаний, що це були українські кола в Кремлі, які підтримали і довершили концесії щодо відступлення північної Буковини. При повторних нагодах, як, наприклад, під час переговорів стосовно німецько-совєтського кордону у Польщі, Україна маніфестаційно вчинила дуже сильний тиск на Кремль…»
Важким був день 27 червня для цілої Румунії, а для Чернівців ще важчим. Румунська влада евакуйовувалась. Це треба було робити швидко, бо наступного дня на Буковину мала ввійти Червона армія. Разом з румунськими владцями Чернівці покидали професори, адвокати, лікарі, церковні ієрархи, просто багаті люди і не лише румунської національности, Буковину покинули й провідні українські діячі: В. Залозецький, Ю. Сербинюк, С. Никорович, О. Зибачинський, Д. Квітковський, бо знали, що ті «українські націоналісти», які йдуть з-за Дністра, вважають своїми ворогами цих українських націоналістів — і добре, якщо лише зашлють у Сибір, а то просто постріляють, як зробили це три роки тому зі своїми комуністами-ленінцями.
Спокійно почувалися лише буковинські німці. Вже було відомо, що уряд Німеччини домовився із урядом Совєтського Союзу про безперешкодне виведення усіх осіб німецької національности до фатерлянду. Але лише тих, хто цього забажає, наголосила совєтська сторона, бо, може, деякі німці оберуть соціялістичну демократію. Німецька сторона не мала нічого проти і готувалася вислати в Чернівці переселенчу комісію, яка мала видавати візи до Німеччини. Охочих репатріюватися німців виявилося більше, ніж планувалося — за німецькою візою Буковину покинуло близько чотирьох тисяч українців, з числа переважно національно свідомої гуманітарної інтеліґенції. Вони читали газети і знали, що прибулі комуністичні «українські націоналісти» готують для них захоплюючу мандрівку товарним потягом з подальшим цікавим працевлаштуванням за Полярним колом.
Щоправда, були й такі, кому не пощастило. До секретаря переселенчої комісії корінного чернівчанина Рудольфа Ваґнера прийшов теж Ваґнер, але Фанцьо.
— Гутин так, гер Ваґнер, хотів би репатріюватиси.
Гер Рудольф Ваґнер довго сміявся, бо знав Фанця Ваґнера як знаменитого кишенькового злодійчука, до того ж чистокровного українця з Нової Жучки, який з німецької мови знав не більше десятка слів.
— Йди, Фанцю, геть, — чемно попросив гер Рудольф Ваґнер просто Ваґнера Фанця, — поки я не викликав до тебе варту.
— Шо, їх бін дойч! — репетував Фанцьо, — хочу в фатерлянд!
Цього разу гер Рудольф Ваґнер Фанця збувся, але наступного дня той прийшов уже зі своєю родиною — жінкою і вісьмома діточками. Юні ваґнерята були підстрижені, причесані, вмиті, всі, як один, у білих сорочках. Фанцьо вишикував дітей у шеренгу перед секретарським столом і дав команду:
— Кіндер, ану!
— Гайль Гітлер! — хором вигукнули діти і викинули праві руки у партійному вітанні.
Та це Фанцьови не допомогло, невдовзі замість фатерлянду він потрапив до в’язниці, бо вкрав у старшого майора НКВД, що був у цивільному, кишеньковий годинник «Сказ об Уралє».
Кароль Штефанчук збагнув, що доля посилає йому шанс. Ще 26 червня, коли стало відомо про совєтський ультиматум Румунії, він, отримавши наказ Проводу про перехід на нелегальне становище, зробив усе необхідне: спакував валізу із найнеобхіднішими речами і відвіз їх на конспіративну квартиру, решту особистих речей за заниженими цінами спродав і розрахувався з господарем винаймленого помешкання по 28-е число.