Тоді ж до палацу голови Синедріону первосвященика Каяфи біг молодий чоловік. Перехожі здивовано дивилися на нього, бо схожий він був на варіята: з непокритою головою з розкуйовдженим волоссям, виваляним у маслиновім жомі, в брудному роздертому на грудях хітоні, без пояса і взутий лише в одну сандалію. В одній руці молодик мав шкіряний гаманець, на іншій — намотану на кулак в’ючну мотузку з кінського волосу.
Чоловік підбіг до входу в палац, його зупинив вартовий, легко вдаривши в груди щитом з емблемою храмової варти — бронзовим семисвічником.
— Ти куди? — вигукнув вартовий. — Чи хочеш, аби тебе взяли під ключ?
— За що? — здивувався прибулий.
— За порушення спокою!
— Що ж, — криво посміхнувся молодик, — спокій я таки сьогодні порушу, особливо Синедріону. А поки що, — несподівано владним тоном промовив він, — негайно доповіси первосвященику, що прибув той, хто вчора поцілував царя-самозванця, що намірився був зруйнувати Храм.
Вартовий ошелешено зміряв поглядом прибульця, вдарив списом об підлогу, дочекався прибуття ще одного вартового, передав тому чати і пішов у палац. Через короткий час повернувся і жестом запросив прибульця досередини.
— Первосвященик чекає на тебе, прибульцю!
Молодик швидко зайшов у палац і попрямував до покоїв Каяфи. Вартовий супроводжував його, тримаючи праву руку на руків’ї меча.
Каяфа, що сидів у вигідному кріслі перед сувоєм Тори на маленькому інкрустованому сріблом і перламутром червоного дерева столику, рвучко підвівся назустріч прибулому:
— Чого тобі? Чи, може, ми тобі мало заплатили? Мені здається, що тридцять срібних тетрадрахм — добрі гроші за таку роботу.
— Добрі гроші! — вигукнув молодик, — це прокляті гроші! — Його красиві пухкі, схожі на дівочі, губи судомно скривилися, а великі чорні очі з довгими віями почервоніли і наповнилися слізьми. — Ви, ви, — забелькотів він, — ви завели мене у цей гріх!
— Який гріх, — фальшиво здивувався Каяфа, — ти допоміг виявити небезпечного злочинця. І отримав за це гідну винагороду.
— Я видав невинного, — пригнічено промовив молодик і, несподівано вибухнувши люттю зі словами: «Проклинаю вас і ваші гроші!», — жбурнув гаманець у бік первосвященика. Той закрився руками, але гаманець влучив у столик і перекинув його. Сувій Тори впав на підлогу і розмотався. Вартовий вихопив меча і замахнувся на молодика, який дрібно тремтів і беззвучно плакав. Каяфа жестом зупинив вартового:
— Відпусти його, хай собі йде.
Молодик безтямно подивився на первосвященика і згорбившись поплентався геть із палацу.
Каяфа підняв столик і заходився змотувати Тору.
— Поклич мені Міферканта, — звелів він вартовому.
Через якийсь час прийшов Міферкант, член Синедріону і його скарбник.
— Що сталося, Каяфо?
— Він повернув гроші.
— Та-а-а-к, — задумливо протягнув Міферкант, поглядом рахуючи срібні монети, що розсипалися із розв’язаного гаманця. — Сталося так, як передбачав Никодим.
— До чого тут Никодим, — роздратувався Каяфа, — краще подумаймо, що з цими грішми робити!
— А той? — спитав Міферкант.
— Мені здається, він повіситься, я бачив у нього в руці мотузку.
— Може, його зупинити? — невпевнено промовив Міферкант.
— Що нам до нього, — відмахнувся Каяфа.
— То що з грішми?
— Гроші є гроші, — відповів Міферкант, — заберу їх назад до скарбниці.
— Не гоже їх класти до нашої скарбниці, — сказав Каяфа, — бо на них кров.
— Тоді треба подумати. — Міферкант погладив свою пещену напівсиву-напівчорну хвилясту бороду. — Перед цим, як йти сюди, мені доповіли, що гончар Асаф хоче терміново спродати своє гончарне поле.
— То й що?
— Чому б нам не купити те поле і облаштувати там цвинтар для гоїв. Адже нинішній уже доходить до кам’янистого пасма, а їх треба десь закопувати.
— Ціле поле за тридцять срібних, — недовірливо промовив Каяфа.
— Зрозуміло, що це занизька ціна, — відповів Міферкант, — але той Асаф дуже хоче спродатися.
— Навіщо?
— Збирається купити маслиновий гай. Хоче поміняти ремесло і становище в громаді.