— Нізащо! — вигукнув Зеннор. — Стрільці, вогонь! Убийте полонених! Підстрельте отой корабель!
Мене він теж не забув — утиснув мені у скроню ствол пістолета й утопив спусковий гачок. Зброя не вистрілила.
Я побачив, як кісточка його пальця побіліла від напруження, та спусковий гачок не рухався. Зрозумівши, що відбувається, він пополотнів. Я смикнувся та збив пістолет.
Тоді аж із землі завдав удару вгору — такого, до якого, мабуть, готувався все життя. Мій кулак летів угору, невпинно прискорюючись, аж доки не врізався Зеннорові в щелепу. Підняв його в повітря й опустив непритомним на землю. Я потер зболені кісточки пальців і зрозумів, що дурнувато шкірюся.
— Ваша зброя не працює! — знову забухкав голос із неба, і я, попри відлуння та спотворення, упізнав капітана Варода. — Цей корабель випускає ентропійне поле, що не дає металу рухатися, торкаючись металу, а електронам — текти. Живі організми воно не зачіпає. Тому, якщо ви, добрі громадяни Хоєцького, зволите знезброїти цих загарбників, я буду неймовірно вам вдячний.
Швидко затупали ноги: першими прибігло кілька дезертирів. Офіцерські фінгали та роз’юшені унтер-офіцерські носи виявилися приємним видовищем. У кораблі вгорі відчинився люк, і з нього спустилася на тросі знайома постать в однострої. Я відчув на своєму передпліччі чиюсь руку, озирнувся й уздрів прекрасне усміхнене лице Ніб.
— Отже, усе скінчилося, Джиме?
— Так, і кінець щасливий.
— Що буде тепер?
— Загарбники поїдуть і більше ніколи не повернуться. Твоя планета знову належатиме тобі. Мир пануватиме тут вічно.
— Ти теж поїдеш?
Моє серце голосно гупнуло кілька разів, і я стиснув руку дівчини, приготувавшись потонути в її очах. А тоді опам’ятався та стрепенувся.
— Не знаю... неправда. Знаю. Хай які чудові тут цікавинки, — я стиснув руку найбільшої місцевої цікавинки, — у довготривалій перспективі я не буду тут щасливим. І люди довкола мене теж. Твоя планета, даруй на слові, занадто тиха для мене. Побути певний час у раю чудово, та я б не хотів до нього звикнути. На світі є безліч інших планет, яких я ще не бачив. Галактика — дуже велике місце. Це боляче казати, та я мушу йти далі.
— Залишайся на цій планеті, Джиме, — порадив Варод, підступивши до мене ззаду. — Бо, вирушивши звідси, ти дізнаєшся, що на певній планеті на тебе чекають правосуддя та в’язничний термін.
— Хто б казав, Вароде, хто б казав! — Я розвернувся й дуже сердито помахав пальцем у нього перед носом. — Ви ошукали мене, обманом змусили приїхати сюди, а тоді проігнорували моє надсвітлове повідомлення й покинули тут гнити, мало не вбивши мене й десь із половину планети...
— У жодному разі! Ми весь цей час перебували на орбіті та стежили за всім. Прибувши, ми відразу обвішали всього Зеннора жучками, які неможливо виявити. Ми прибули сюди за два дні після того, як ти вислав надсвітлове повідомлення. Молодець.
— Два дні? Жучки? Це нереально. Марк Четвертер повинен би був про них знати.
— Він знав. Ми постійно радилися із цим видатним інтелектом. Він став у великій пригоді.
— Ви маєте на увазі, що Марк Четвертер мені збрехав — достоту як ви?
— Так.
Я розтулив і стулив рота, а тоді обдумав усе заново.
— Чому... Тобто навіщо зволікати й ризикувати тим, що все вийде з-під контролю, коли можна було приземлитися відразу?
— Ми мусили зачекати, доки відбудуться вибори, — промовив він із обурливою привітністю. — Ми зробили все, що могли, щоб якомога швидше вигнати Зеннора з рідної планети. Сховали купу жучків із функцією радіо-передавання, щоб він знав, що за ним стежать. Ми роздмухували його параною, сподіваючись, що він не контактуватиме з місцем своєї постійної дислокації, доки не стане надто пізно. Ти дуже добре морочив йому тут голову. Мушу привітати тебе з цим. Тому в нього геть не було часу бодай подумати про зв’язок зі своєю базою. Це було дуже важливо для нас. Щойно Зеннор подався у свою міжпланетну пригоду — як ми й сподівалися, — на Невенкеблі вдалося влаштувати невеличкий переворот. Цивільні були більш ніж утомлені нескінченним надзвичайним станом. Палацовий переворот швидко ліквідував армію. Було обрано цивільний уряд, і відтепер там пануватиме мир. Ця роззброєна армія повернеться й розчиниться серед простого народу.
— Ви обвели мене круг пальця, — не без теплоти сказав я.
— Не знаю, що це означає, та гадаю, що це означає, що ми несправедливо скористалися тобою, переклавши на тебе нашу брудну роботу.