— Згодиться, доки не з’явилося краще визначення. Ну, а хіба не так було?
— Аж ніяк. Ти встряв у цю справу з власних причин. Якби ми не стежили за тобою й не нагодилися тобі на допомогу, зараз ти був би мертвий.
Із цим було дуже важко посперечатись. І я приїхав сюди з власної волі. Я опустив погляд на тіло, що лежало долілиць, і поборов у собі стійке бажання зламати йому кілька ребер.
— А як щодо Зеннора?
— Зеннор хворий і пройде потрібний йому курс лікування в лікарні, що спеціалізується на таких проблемах, як у нього. Наразі його вже не існує.
— А як щодо мене?
— З твого боку було б розважливим рішенням залишатися там, де ти зараз. В’язень-утікач, досі не засуджений...
— Не верзіть мені цієї каґальні, — посміхнувся я. — Я — агент флоту Ліги під прикриттям, тож і поводьтеся зі мною відповідно. Завдяки мені ви виявили цю планету, а ще я постраждав в ім’я правосуддя Ліги. Я навіть укладав фінансові домовленості від вашого імені...
— Так, вояк, якому ти обіцяв кредити за допомогу. Записувальний пристрій із голосовою активацією в птахові-шпигуні зафіксував твою розмову з ним. Аспії заплатять.
— Тоді заплатять і мені. Повну платню за весь час, який я пропрацював із вами. Гаразд?
Він потер щелепу й насупився.
— Гадаю, ти проситимеш повного помилування за злочинами, скоєними на Біт О’Хевен?
— Ні. Я просто хочу, щоб цей інцидент повністю стерли з моїх даних, аби я міг жити як вільна людина. Із отриманою платнею в кишені.
— Я згоден. За умови, що ти зостанешся на службі у флоту. Хоча ти й дещо запальний, із тебе добрий польовий агент...
— Нізащо! — вигукнув я, відсахнувшись і заіржавши, як кінь. — Нізащо! Працювати на закон? Платити податки та з нетерпінням чекати на жалюгідну пенсію під старість? Краще смерть, аніж безчестя! Заплатіть і зробіть мені ручкою, капітане. У мене свої кар’єрні пріоритети.
— Скажімо, вести злочинне життя?
— Це інше. Я справді можу вам пообіцяти: ніколи більше! — Я поклав одну руку на серце, а другу підняв долонею назовні. — Я свій урок вивчив. Цим зрікаюся будь-якого інтересу до злочинного життя та даю слово віднині й надалі бути продуктивним членом суспільства.
— Добре, мій хлопчику, добре. Тоді я подбаю про гроші для тебе. Таким, як ти, у злочинності не місце.
— Ні, сер, не місце! — підтакнув я.
Я знову брехав; брехав, усміхався й безсоромно брехав. Як не крути, в мене були добрі приклади для наслідування. Коли тобі бреше повний капітан флоту Ліги, коли тобі бреше найвидатніший штучний інтелект у відомій частині галактики, чи слід змушувати простого колишнього свинобразопаса говорити правду?
У мене пересохло в горлі, і я раптом відчув потужне бажання випити того чотирьохсотлітнього вина. Мені не терпілося підняти келих із ним. Підняти й виголосити тост.
За свою майбутню кар’єру серед зірок. Я мало не відчув смак цього вина на губах і сухо прицмокнув ними, а тоді повернувся до Ніб і Штірнера.
— Друзі мої, це треба відсвяткувати. Ходімо зі мною, благаю. Я знаю один дуже елітний бар не надто далеко звідси.
ЕПІЛОГ
— Це, без сумніву, — промовив Штірнер із вологими від хвилювання очима, — келих найкращого вина, яке я коли-небудь випив, надумав випити, зміг випити, вип’ю коли-небудь, про яке я коли-небудь думав, що можу колись надумати випити...
— Хоча знання синтаксису тебе відверто підводить, — сказав Марк Четвертер, — я високо ціную твої почування. Тепер, коли ви всі скуштували вино — я дуже радий, що воно вам до вподоби, — хотілося б виголосити тост. За Джеймса ді Ґріза, рятівника планет. Ми вічно будемо тобі вдячні, Джиме.
— Вічно будемо вдячні! — хором повторили присутні, підняли келихи й випили. Усі, крім Марка, що не мав келиха, який можна було би підняти. Замість того, щоб пити вино, він звелів одному зі своїх роботів залити в сухий акумулятор порцію електролітичної рідини; Марк пояснив нам, що раптовий приплив електронів від цього неймовірно стимулює.
— Дякую, друзі, дякую, — озвався я, а тоді підняв келих у відповідь. — За Мортона й Шарлу, що сидять на дивані поруч із вами, тримаючись за руки й шаріючись, бо невдовзі одружаться.
Під радісні вигуки всі випили, а Марк Четвертер захихотів над своїми жвавими електронами. Я підняв келих знову.
— Також вип’ємо на знак подяки моєму фізичному провідникові й інтелектуальному наставникові, Штірнеру. І моїй супутниці у пригодах, Ніб — хай її велосипед котиться довго.
За цим знову залунали радісні вигуки й булькання, тим часом як я повернувся до блискучої машини перед нами.