— І нарешті — що, звісно, не менш важливо, — за Марка Четвертера. Провідника, вчителя, духовного лідера, постачальника вишуканих вин. За Марка!
Коли вигуки затихли й було відкорковано ще одну пляшку, Марк Четвертер звернувся до своїх уважних слухачів.
— Дякую, дякую, любі послідовники індивідуального мутуалізму. Надто довго я пробув на шамоті...
На шамоті? Ця вредна машина напивалася швидкими електронами! Як чіп!
— ...надто довго ховався під вулицями, стежачи за скороминущим парадом, що минав наді мною. Тепер, кінець кінцем, нарешті я вітаю ваше любе товариство й вітаю вас. І нам варто взяти ще один ящик із вином.
Штірнер незграбно потупав по ящик, а Ніб пішла йому допомагати. Тимчасово залишившись самі, Мортон і Шарла загорнулися в щасливі й дуже близькі обійми. Марк щось бурмотів собі під носа.
Це була ідеальна можливість накивати п’ятами. Я ненавидів прощатися. Тихенько, щоб не потривожити їх, я підвівся й вийшов. Поволі зачинивши за собою двері, побачив, як крутнувся в мій бік телевізійний давач Марка; його діафрагма швидко скоротилась і розширилась у електронному підморгуванні. Я підморгнув йому у відповідь і зачинив двері, розвернувся й неквапом піднявся сходами.
Хай як мені подобалася ця планета та її громадяни з їхньою політичною мономанією, я знав, що вона не для мене. Надто цивілізована й мирна. Чим би я заробляв на життя без злочинності й без поліції?
Уперед, Джиме, вперед! Зорі твої!