І я збирався здолати цю країну самотужки?
— Звісно, Джиме, — неймовірно хвалькувато промовив я вголос, помахавши своїм кийком так, що він аж засвистів, описуючи невеликі дуги. — Ти їм покажеш. Вони не мають жодних шансів супроти Джиммі ді Ґріза.
Це було б чудово, якби мені при цьому не урвався голос.
РОЗДІЛ 5
— Опустіть вітрила, — проревів підсилений гучномовцем голос. — Швартов на борт.
Підплив, буркочучи, високоносий буксир, на якому волав гучномовець. Ґрбоня швидко переклав команди екіпажу.
На Невенкеблі нічого не залишали на волю випадку: все відбувалося злагоджено. Не встигло вітрило опуститись, як нас уже прикріпили до буксира й потягнули до місця на велелюдному причалі. Там уже звільняли від вантажів цікаві своїм розмаїттям і формами вітрильні судна. Нас привели на вільне місце посеред них.
— Вони прибувають іздалеку, — прохрипів Ґрбоня, незграбно підступивши до мене й показавши на інші кораблі. — З Пенпіліка, з Ґремпаунда, навіть із Праз-ан-Бібла — хай там усі все життя слабують на дисезію! Пришвартуйтеся біля бухти вночі. Гроші мені віддай зараз: на березі надто небезпечно!
— Домовленість дорожча за золото, дідуню. Зараз пізно відступатися.
Він спітнів, забурчав і поглянув на землю, що наближалася.
— Я піду вперед першим, поговорю зі старшим вантажником. У тебе візьмуть папери й дадуть доковий жетон. Тоді ти підійдеш до мене. Віддаси гроші.
— Та запросто. Просто не забувай про щасливе, сонячне майбутнє на пенсії.
Коли ми пришвартовувалися, на нас грізно позирали згори вниз двоє озброєних охоронців.
Парова лебідка опустила сходні, і Ґрбоня, пихкаючи, піднявся ними на док. Вирішив мене здати? Може, варто було заплатити йому авансом? Моє серце швидко гупнуло кілька разів, переходячи в режим тривоги.
За кілька хвилин (чи, може, століть?) повернувся Ґрбоня, викрикуючи накази екіпажу. Я залишив свій кийок у каюті, натомість припасував під сорочкою кинджал. Відмичку та решту монет поклав до мішечка й теж заховав його під сорочку. Повна готовність. Я вийшов із каюти, коли моряки вже починали розвантаження. Узяв торбу та попрямував сходнями слідом за всіма. Усі демонстрували документи, що посвідчували їхні особи; я зробив так само. На причалі чиновник брав у всіх посвідки та клав їх до коробки, а тоді пришпилював до одягу моряка ідентифікаційну мітку. На цій роботі чиновнику вочевидь було нудно. Підійшовши до нього, я постарався не тремтіти.
Усе цілком звично.
— Наступний, — звелів він, вихопив папери з моєї руки та причепив мені на груди мітку. Чи радше приколов її до моєї шкіри крізь тканину. Я підскочив, але рота не розтулив. Він широко, якось по-садистськи всміхнувся та штовхнув мене далі. — Ворушися, йолопе. Наступний.
Я спокійно висадився на берег і не попався. Йдучи за зігнутою спиною чоловіка перед собою, опинився на темному складі. Біля купи мішків, яка дедалі більшала, стояв Ґрбоня. Побачивши мене, він вигукнув незрозумілий наказ і показав на сусідній відсік.
— Гроші, негайно, — буркнув Ґрбоня, коли я скинув мішок. Я непомітно передав їх старому, і той незграбно потупцяв геть, утішено мурмочучи. Глянувши на масивні стіни з цементу та сталі, я поплівся назад, по новий мішок.
Занісши третій мішок, я вже почав упадати у відчай. Іще кілька ходок — і корабель буде розвантажено, та й по всьому. Тоді я просто здійсню дорогий круїз в обидва кінці, та ще й тяжко попрацюю в ньому. І більш нічого. Річ у тім, що я не бачив жодного виходу з будівлі — і жодної схованки в ній. Непроханим гостям на Невенкеблі відверто не раділи. Я потребував більше часу.
— Влаштуй перерву на пиво, — шепнув я Ґрбоні, минаючи його на початку сходень. Реєстратор уже зник, але двоє понурих охоронців іще стояли на варті.
— Ми ніколи не зупиняємося: так не прийнято.
— Сьогодні прийнято. День сьогодні спекотний. Ти ж не хочеш, аби я сказав їм, що тебе підрядили, аби потай провезти мене сюди?
Він голосно застогнав, а тоді гукнув:
— Пиво, зупинка на пиво!
Екіпаж не поставив жодного запитання з приводу такого несподіваного задоволення, а лише вдоволено затеревенив, збираючись довкола бочки. Я добряче напився, а тоді відступив і сів на планшир біля сходень. Спочатку підвів погляд на чоботи охоронця, що нависав наді мною, а потім опустив його на воду й угледів там проміжок між палями.