— Я ще ніколи не покидав дому, — запхинькав призовник праворуч мене, а тоді шморгнув мокрим носом і витер його об рукав.
— А я покидав, — озвався я найенергійнішим, найжвавішим тоном, на який був здатен. Не можна сказати, що я почувався енергійним чи жвавим, але, піднявши настрій йому, я міг покращити його й собі. — І так набагато краще, ніж удома.
— Їжа буде нікудишня, — егоїстично занив він. — Ніхто не вміє готувати так, як моя мама. Вона готує найкращі cepkukoj у цілому світі.
Цибулеві коржики? Що за чудернацький раціон мав цей шмаркач?
— Викинь усе це з голови, — прощебетав я. — Якщо в армії пектимуть cepkukoj, вони будуть огидні, можеш не сумніватись. Але згадай про інші насолоди. Удосталь фізичної активності, свіже повітря, а ще можна постійно лаятися, вживати алкоголь і похабно говорити про дівчат!
Він полум’яно зашарівся, і його відстовбурчені вуха засяяли, мов знамена.
— Я б не говорив про дівчат! А пити я вмію. Ми з Джо-джо якось зайшли за сарай, попили пива, вилаялись і поблювали.
— Оце так... — зітхнув я.
Від подальших балачок мене врятувала поява сержанта. Він рвучко розчахнув двері, що вели з передньої кабіни, та проревів команду.
— Ну, добре, kretenoj — вставайте!
Він забезпечив собі негайний послух, натиснувши на кнопку на стіні й обваливши наші сидіння. Залунали крики та стогони болю, новобранці почали падати один на одного, і на палубі запанував жвавий пурпуровий безлад. Я один залишився на ногах і відчув на собі всю силу пекучого погляду сержанта.
— Ти що, якийсь мудрагель абощо?
— Ні, сер! Просто слухаюся наказів, сер!
Сказавши це, я підскочив у повітря, різко притиснув руки до боків і приземлився, важко тупнувши ногами, а тоді енергійно віддав честь — так енергійно, що мало не вибив собі око. Побачивши таку демонстрацію, сержант вирячив очі, а тоді зник із поля зору за тілами, що підводились і штовхались.
— Тихо! Струнко! Руки по швах, ноги разом, животи втягнути, груди випнути, підборіддя назад, очі вперед — і не дихати!
Пурпурові лави захиталися й засіпалися, стаючи в цю абсурдну військову стійку, а тоді застигли. Запала тиша, а тим часом сержант гнівно роззирався довкола з похмурою підозрою.
— Здається, хтось дихає? Не дихати, доки я вам не скажу. Перший каґалець, який почне дихати, дістане від мене кулаком у те місце, де від цього буде найбільше користі.
Тиша подовжилася. Пурпурові постаті заворушилися: ними почала опановувати задуха. Один новобранець застогнав і впав на палубу; я безшумно задихав через ніздрі. Один із хлопців охнув, не в змозі триматися далі. Сержант кинувся вперед, і місце, де від його кулака буде найбільше користі, знайшлося під ложечкою. Жертва заволала й упала, а всі інші шумно вдихнули життєдайного повітря.
— Це був маленький урок! — заверещав сержант. — Затямили?
— Так, — пробурмотів я собі під носа. — Ви — садомазохіст.
— Урок полягає в тому, що я віддаю накази, а ви підкоряєтесь — або вас гамселять.
Коли він завершив це огидне повідомлення, у нього засіпалось обличчя, а вуста вишкірились, оголюючи пожовтілі зуби; тільки за одну довгу мить до мене дійшло, що це має бути усмішкою.
— Сідайте, народ, умощуйтеся зручно.
На сталевій палубі? Сидіння залишалися прибраними. Я сів разом із усіма іншими, тоді як сержант лагідно погладив складку жиру, що нависала над його паском.
— Мене звати Бельбас, сержант-інструктор Бельбас. Але не звертайтеся до мене на ім’я: ним мають право послуговуватися рівні мені чи старші за званням. Називайте мене «сержант», «сер» чи «пан». Поводьтеся скромно, покірно, шанобливо й тихо. Інакше будете покарані. Яким буде покарання, я вам не скажу, бо нещодавно поїв і не бажаю викликати в себе розлад шлунка.
Від думки про те, що може довести до розладу це здоровезне пузо, його слухачам на мить стало лячно.
— Одного покарання зазвичай вистачає, щоб зламати дух навіть найупертішому новобранцеві. Однак інколи новобранці потребують другого покарання. Ще рідше який-небудь закоренілий зухвалець потребує третього покарання. Але третього покарання не буває. Хочете знати, чому третього покарання не буває?
Червоні очі гнівно зиркнули згори вниз, і ми всі пожалкували, що тієї миті не перебували десь інде — байдуже, де.