Бібс, дівчина з екіпажу космічного корабля капітана Гарса.
Через неї можна було вийти на Гарса, і я мусив поговорити з нею, щоб дізнатися, де він. Капітан Гарс винен у смерті Слона, бо викрав нас і викинув на мерзенній планеті Спіовенте. Тому я волів, своєю чергою, стати винним у його смерті.
Тож я, не роздумуючи далі та не маючи нічого, крім самогубного й непрактичного ентузіазму, здуру втік. Мені врятувала життя й дала змогу прослизнути непоміченим назад до камери лише фортуна, що оберігає геть нерозумних людей. Зараз, думаючи про недолугість свого плану, я паленів од сорому. Непослідовність, недалекоглядність — і неймовірно дурнувате припущення про однакові заходи безпеки повсюди у велетенській будівлі. Щодня, під час виходу з в’язничного корпусу й повернення до нього, я помічав надзвичайно прості замки на всіх дверях і цілковиту відсутність сигналізації. Вирішив, що в решті будівлі ситуація аналогічна.
Неправильно вирішив. Кабіна маглев-підйомника сповістила охоронців, що нею скористалися. Щойно її двері відчинилися на горішньому поверсі, я відразу вгледів детектори в коридорі. Тому й спробував пролізти крізь аварійний люк у даху, сподіваючись знайти вихід через механізм на вершині шахти.
Ось тільки ніякого механізму там не виявилося — лише ще одні двері. Вони вели на наступний поверх, не зазначений на клавіатурі в кабінці. Якесь таємне місце, відоме лише керівництву. Сподіваючись розкрити цю таємницю, я став на поріг і почав вишукувати спосіб відчинити двері. Аж раптом ліфт із-під мене щез, а я залишився у скрутному становищі на вершині порожньої шахти.
Ця маленька ідіотська пригода закінчилася для мене незмірно краще, ніж я на те заслуговував. Наступного разу мені б не пощастило. Треба було спокійно все спланувати. Я викинув із голови цю майже катастрофічну витівку і став завзято обмірковувати плани та способи налагодження контакту з дівчиною з флоту.
— Зроби це по-чесному, — сказав я й шокував цими словами самого себе.
По-чесному? Я? Сталевий щур, який скрадається нічною пітьмою в самотній тиші, нікого не боячись і нікого не потребуючи.
Так. Хай як боляче було це усвідомлювати, найкращою стратегією справді була чесність.
— Увага, мерзотні тюремники, увага! — вигукнув я й загримав по ґратах своєї клітки. — Пробудіться від свого спітнілого сну та вульгарних еротичних сновидінь і відведіть мене до капітана Варода. Якнайшвидше чи навіть іще швидше!
Прокинулись інші в’язні й у праведному гніві заходилися галасувати, погрожуючи мені всілякими немислимими тілесними ушкодженнями. Я почав завзято відповідати на образи, і зрештою прибув загрозливо насуплений нічний охоронець.
— Здоров! — бадьоро гукнув я. — Приємно бачити привітне обличчя.
— Хочеш, щоб тобі черепушку розбили, малий? — запитав він, глузуючи з мене не менш дотепно за в’язнів.
— Ні. Але хочу, щоб ти уникнув біди, негайно відвівши мене до капітана Варода, позаяк я маю інформацію такого військового значення, що тебе негайно б застрелили, якби запідозрили, що ти приховував її від капітана більше, ніж одну-дві секунди.
Той висловив іще кілька погроз, але, замислившись над моїми словами, тривожно зблиснув очима. Навіть людині з його кволеньким розумом було очевидно: найрозважливіший варіант у цій ситуації — перекласти відповідальність на когось іншого. Коли я показав рукою далі вздовж коридору, він пробурчав іще кілька образ, але все-таки потупав до свого телефона. Та й чекати мені довелося недовго. За кілька хвилин на сцені постав гурт перекачаних і перегодованих охоронців. Вони відімкнули мою камеру, надягнули на мене наручники, поспіхом загнали до маглев-підйомника та проїхали кількасот поверхів угору до порожнього кабінету. Причепили там наручники до важкого стільця й забралися. Лейтенант, який увійшов кілька хвилин по тому, ще сонно кліпав, не радіючи, що його потривожили серед ночі.
— Мені потрібен Варод, — промовив я. — Із обслугою не розмовлятиму.
— Стули пельку, ді Ґрізе, поки не встряв у ще більшу халепу. Капітан у далекому космосі, і зв’язатися з ним неможливо. Я з його бойової частини й дуже прошу тебе викласти все швидко, поки я тебе звідси не витурив.
Це прозвучало досить обґрунтовано. А ще я майже не мав вибору.
— Ви коли-небудь чули про венійського свинтуса, що швендяє космосом з іменем капітан Гарс?
— Продовжуй, — сказав той знудженим голосом і позіхнув, аби стало зрозуміліше. — Я працював із твоєю справою, тому можеш говорити вільно. Що ти знаєш такого, чого нам ще не повідомив?