Я поїв. Чи то спробував поїсти. Пайок мав консистенцію обпаленої глини, але не відзначався й половиною її смаку. Я жував, давився, ковтав і примудрився запхати його в себе цілком, перш ніж кинутися до крана з водою. Наповнив поліетиленову обгортку, швидко випив, наповнив її знову та спорожнив саме тоді, коли вона зм’якла та провисла. Я зітхнув, скрутив її, поклав до своєї кишені-сумки та звільнив місце біля крана для наступної жертви.
Поки ми точили свою їжу, на місце повернулися сидіння. Я обережно примостився на найближче з них, і воно не прогнулося. Це здавалося неможливим, але поєднання поживи з майже смертельним виснаженням зіграло свою неелегантну роль, і мене вирубило. Я почув, як хропу, ще до того, як заснув.
Блаженство несвідомого стану завершилося досить очікувано: сидіння відпали й покидали нас на палубу, де наша купа засіпалася та застогнала. Ми незграбно зіп’ялися на ноги під словесну екзекуцію сержанта та спробували виструнчитись у військову стійку, тим часом як палуба під нашими ногами завібрувала та завмерла.
— Вітаю, ось і розпочався перший день решти вашого нового життя, — зареготав сержант, і після його слів залунало змучене виття. Розчахнувся вихід, впускаючи студене запилене повітря, і ми втомлено вибралися назовні, щоб побачити свою нову домівку.
Вона не дуже вражала. Одне з її блідо-червоних сонць якраз сідало в пилову хмару на обрії. Завдяки розрідженому холодному повітрю я здогадався, що базу збудовано на якомусь верхогір’ї, можливо, на високому плато. Це гарантувало добру літну погоду й максимум незручностей для вояків. Коли на віддалі злетів космічний корабель із яскравішим за призахідне сонце струменем вихлопних газів, земля задрижала. Сержант грубо поставив нас у нерівний стрій, і ми затремтіли в низхідному вихлопі нашого дирижабля, що саме відбував. Сержант помахав нам текою-планшетом.
— Зараз я проведу перекличку. До вас звертатимуться на військове ім’я, і я забуду, що ви колись мали якесь інше. Ваше військове ім’я — це ваше ім’я та перші чотири цифри вашого серійного номера. Коли назвуть ваше ім’я, заходьте до казарм позаду мене, прямуйте до відведеної вам койки та чекайте на подальші вказівки. Ґордо7590 — перша койка...
Я скосив очі на свій жетон і врешті-решт розгледів на ньому номер. Тоді ошелешено витріщався на казарми кольору багна, доки голос нашого володаря не покликав Джека5138. Я з неохотою пройшов у двері, над якими було написано: «У ЦЮ БРАМУ ПРОХОДЯТЬ НАЙКРУТІШІ СОЛДАТИ НА СВІТІ». Хто там кого, як то кажуть, обманював?
Підлога там була кам’яна й досі волога після останнього миття. Стіни — бетонні, чисті й досі мокрі. Я підвів нажаханий погляд на стелю, і так, вона теж була волога, а з лампочок ще крапала вода. Як було виконано це маніакальне прибирання, я й гадки не мав, хоча й був певен, що довідаюся про це занадто швидко.
Моя койка, ясна річ, знайшлася на верхньому з трьох ярусів. На ній було напнуто дротяну сітку, хоча громіздкий згорток у її узголів’ї натякав і на більш м’які задоволення.
— Вітаю в новій домівці, — прорипів сержант із награною веселістю, коли ми витягнули свої втомлені тіла в удаваному зацікавленні. — Зауважте, в якому вигляді зберігається ваша постіль, коли її розгортатимете, бо її має бути згорнуто так постійно, якщо не брати до уваги часу сну, а він дорівнюватиме мінімуму, потрібному для виживання. Чи буде меншим. Ваші шухляди для речей вбудовано в підлогу між койками, а відчиняю й зачиняю їх я оцим груповим перемикачем.
Він торкнувся заклепки на своєму паску, і в підлозі зі скреготом відкрилися міні-могилки. Один новобранець, який стояв у неправильній позиції, закричав, упавши в свою.
— Відбій за п’ятнадцять хвилин. Розгорніть постіль, але не користуйтеся нею до того часу. Перед відходом до сну ви переглянете інструктажний фільм, який ознайомить вас із завтрашнім порядком денним. Дивіться та слухайте, повністю зосередившись, а після цього рушайте спати, помоліться якомусь божеству чи божествам на ваш вибір і засніть у сльозах із думкою про матусю. Ви вільні.