Ми вільні. За нашим смугастим наглядачем грюкнули двері, і ми залишилися самі. Це вже точно — «вільні». Вільні від тепла та світла реального світу, запроторені до цього сірого військового пекла, яке ми не обирали. Чому люди так нелюдяно поводяться з представниками власного виду? Якби вас заскочили на такому поводженні з конем, то, мабуть, посадили б до буцегарні чи застрелили. Тишу порушив шурхіт: ми розгортали скатки з постільною білизною. Кожен із нас побачив перед собою тоненький матрацик і ще тоншу ковдру. А ще — пневматичну подушку, яку можна було надути лише енергійним пихканням і яка (я в тому не сумнівався) мала здутися до ранку. Поки ми розгортали й надимали, позаду нас у проході між койками безшумно опустилися телеекрани. Заревла нахабна військова музика, з’явилося зображення офіцера з важким дефектом мовлення, і почалося зачитування абсолютно незрозумілих вказівок, які ми всі зігнорували. Я вивалив вміст своєї кишені-сумки до підземної шухляди, а тоді поліз і поповз, не роздягаючись, у койку. Перед моїми очима від утоми все розпливалося, та коли я під гудіння голосу заснув на дев’ять десятих, мене раптово розбудив спалах світла та різкий звук. Із екрана гнівно дивився похмурий військовий у чорній формі.
— Увага, — промовив він. — Цю передачу, як і всі передачі на всіх станціях Невенкебли, перервано, щоб довести до вашого відома таке важливе оголошення.
Чоловік насуплено глянув на аркуш паперу в своїх руках і сердито потрусив ним.
— Сьогодні нашою країною розгулює на свободі небезпечний шпигун. Відомо, що він проник у бухту Маргавено вчора вранці у подобі робітника одного з кораблів із Брастіра. У бухті було проведено обшук, але шпигуна не знайшли. Унаслідок сьогоднішнього розширення зони пошуку було виявлено, що шпигун вдерся на прогулянкове судно в суміжній бухті та вкрав низку предметів.
Військовий продемонстрував вузлик із одягом, і волосся в мене на карку заворушилося від смертельного ознобу.
— Їх знайшли закопаними в піску; було встановлено, що цей одяг носив шпигун. Увесь район оточено, оголошено комендантську годину, а кожну будівлю наразі ретельно обшукують. Пересічним громадянам наказано вистежувати цю людину. Можливо, шпигун досі ходить у вкрадених предметах одягу. Якщо ви бачили когось у такому одязі, негайно сповістіть поліцію чи органи безпеки.
Зображення військового щезло, змінившись старанно виконаною комп’ютерною моделлю одягу, який я позичив на судні. Одіж поволі покрутилася в порожнечі, а тоді з’явилася на тілі чоловіка, що прогулявся екраном за допомогою комп’ютера. На місці його обличчя була порожнеча, та я надто добре знав, яке лице невдовзі там вималюється.
Скільки їм знадобиться часу на те, щоб ідентифікувати мене, дізнатися, що я тепер в армії, та прийти по мене сюди?
Двері казарми зачинилися, рипливо гупнувши, і світло згасло. Моїм тілом розійшовся холодок, серце загупало в паніці, і я незрячим поглядом нажахано втупився у пітьму.
Скільки часу?
РОЗДІЛ 9
Я хотів би сказати, що завдяки сталевим нервам і несамовитому самоконтролю заснув, хоч і почув перед цим, що всю країну перевернули догори дриґом у пошуках мене. Та це було би брехнею. Не те щоб я не вдавався час від часу до брехні, по суті, брехні заради блага, щоб просунутися далі в цьому всесвіті. Зрештою личина — це брехня, а постійне брехання, щире брехання є мірою доброго маскування. Така вже це робота. Проте брехати собі не можна. Хай яка правда огидна, її треба бачити та приймати. Тож ніякої брехні: я заснув, бо перебував у горизонтальному положенні в пітьмі, у відносному теплі й цілковито виснажений. У сонних перегонах панічний жах неабияк відставав від виснаження. Я поспав, старанно та завзято, і прокинувся в темряві аж тоді, коли моє серйозне лежання на боковій перервав дивний шум.
Це був віддалений шурхіт, схожий на прибережний шум хвиль — чи шурхіт листя, що злітає на вітрі. Ні, не це, а щось інше, так само знайоме. Підсилений звук, отетеріло подумав я, наче хтось програє старезний затертий запис, просто фонове шкрябання без самого запису.
За мить правильність теорії було підтверджено: коли світло повністю ввімкнулося, казармою прогуркотів розмитий і спотворений запис військового ріжка. Розчахнулися казармені двері, і, неначе викликаний із пекла пекельними звуком і світлом, увійшов сержант. Він щосили волав.
— Вилазьте та злазьте! Злізайте з койок і ставайте на ноги! Згортайте постіль! Лізьте в шухляди! Діставайте все для гоління! А тоді бігом до вбиральні! Ви запізнюєтесь, запізнюєтесь! Миття казарми розпочнеться рівно за двадцять секунд! Ворушіться — ворушіться — ворушіться!