— Що це таке, що це таке?! Ви, kretenoj, запізнилися майже на хвилину!
— Свині, ось хто вони такі, — подав голос наш відданий сержант і дістав із кишені довгу чорну сигару. — Маленькі свинячі ніжки в кориті. Ніяк не міг відірвати їх від їдла.
Почувши таку відверту брехню, дехто з новобранців охнув, а ті, хто був мудріший, бо вже навчений, змовчали. Ми не чекали лиш одного: справедливості. Ми загаялися в дорозі, бо наш сержант-свинтус не міг рухатися шпаркіше.
— Та невже? — сказав інструктор, і в його маленькій голівці крутнулися скляними кульками поросячі очиці. — Тоді подивимося, чи не вдасться нам зігнати трохи їжі із цих ледачих каґальців. НА ЗЕМЛЮ! А тепер — п’ятдесят відтискань. Уперед!
Це здалося доброю думкою, бо зазвичай я робив щоранку по сто відтискань, аби підтримувати себе у формі. А в розриви нашої одноразової форми задував крижаний вітер. П’ять. Я замислився, коли нам видадуть щось надійніше. П’ятнадцять.
До двадцятого відтискання довкола мене вже було чимало хитання та буркоту, а я приємно розігрівався. До тридцятого більше половини кощавих пацанів уже валялось у поросі. Сержант Бельбас струсив попіл із сигари на найближчу розпростерту спину. Ми продовжували. Коли дійшли до п’ятдесяти, залишилися тільки я та м’язистий хлопака, що ненавидів ін’єкції. Мікроцефал гнівно на нас подивився та прогарчав:
— Іще п’ятдесят.
Штангіст, пихкаючи, зробив іще двадцять, а тоді зі стогоном зупинився. Я завершив цикл, і за це на мене знову гнівно подивились і загарчали.
— Це все, сер? — люб’язно запитав я. — А не можна ще п’ятдесят?
— Підводься! — заволав він. — Ноги розставити, руки витягнути, повторюй за мною. Раз, два, три, чотири. І ще раз...
До завершення вправ ми добряче спітніли, сержант докурив свою сигару, а двоє новобранців валялися в поросі. Один із них лежав поряд зі мною, стогнучи та тримаючись за діафрагму. Сержант неквапом підійшов до нього й копнув носаком, чим досяг лише кволих стогонів. Сержант Бельбас із відразою опустив погляд і невдоволено заволав.
— Слабаки! Педики! Мамії! Ми хутко вас відбракуємо. Приберіть цих слабкодухів геть із моїх очей. Усім, хто стоїть обабіч симулянтів, підняти їх і перенести до медичного намету. А тоді вертайте. Ворушіться!
Я нагнувся, схопився за одну руку й підняв. Мені було видно, що новобранцеві з другого боку важко, тож я пересунув свою руку так, щоб узяти на себе більше ваги, і зробив ривок.
— Поклади його руку собі на плечі, а я понесу, — шепнув я.
— Д... дякую, — відповів той. — Я не в такій уже й чудовій формі.
І він мав рацію. Худий, згорблений, із темними колами під очима. А ще старший за всіх тих, кого я тут бачив — щонайменше двадцятип’ятирічний.
— Я Мортон, — сказав він.
— Джек. Щось ти старуватий на вигляд для призову, Морте.
— Повір мені, так і є! — не без теплоти в голосі відповів той. — Я мало не вбився, навчаючись в університеті та залишаючись найкращим на курсі, щоб не втрапити до армії. То що сталося? Я так перетрудився, що захворів, пропустив іспити, вилетів — і однаково опинився тут. Що нам робити із цим горопахою?
— Здається, нести он до того намету, куди несуть інших.
Безвольне тіло висіло між нами, волочачись пальцями ніг по пилу.
— Вигляд у нього не надто добрий, — зауважив Мортон, зиркнувши на бліду шкіру та похнюплену голову.
— То його проблема. Треба дбати про себе, любого.
— Це починає до мене доходити. Доносять це до мене грубо, зате вкрай ефективно. Ось ми й дійшли.
— Кидай його на землю, — промовив знуджений капрал, що навіть не зволив відірватися від своєї книжки коміксів для неписьменних. Коли він торкнувся сторінки, заговорили тоненькі голоски та пролунав міні-крик. Я поглянув на чотири інші непритомні тіла, що розтягнулись у грязюці.
— Як щодо медичного обслуговування, капрале? Він, здається, в кепському стані.
— То все каґалу варте. — Він перегорнув сторінку. — Якщо опритомніє, хай вертає на плац. Якщо так і лежатиме, санітар погляне на нього, як прийде ввечері.
— Ви — сама доброта.
— Отакі-от пироги, отакі-от kuketo. Атепер валіть звідси, каґальці, поки я не заявив про те, що ви скаґалювали.
Ми звалили.
— І де вони беруть усіх цих садюг? — пробурмотів я.