— На його місці міг би опинитися ти чи я, — похмуро зронив Мортон. — Хворе суспільство породжує хворих на голову. Люди роблять те, що їм наказують. Так легше. Наше суспільство живиться мілітаризмом, шовінізмом і ненавистю. Коли правила такі, завжди знайдеться хтось охочий виконувати брудну роботу.
Я повів очима в його бік.
— Це тебе в універі такого навчали?
Він безрадісно всміхнувся й хитнув головою.
— Радше протилежного. Я вивчав історію — звісно, військову, — тож мені дозволяли проводити дослідження. Та я люблю читати, а університетська бібліотека дуже стара і там є всі книжки, якщо знати, як шукати та як ламати прості коди безпеки. Я шукав, ламав, читав — і навчався.
— Сподіваюся, тримати рота на замку ти теж навчився? — Так, але не завжди.
— Роби це завжди, бо інакше втрапиш у велику халепу.
Сержант Бельбас саме виводив наш взвод із плацу, і ми попрямували за ним. І промарширували до складської будівлі, щоб нарешті вдягнутись. Я чув, що в армії одяг буває лише двох розмірів, і це виявилося правдою. Принаймні більшість предметів мого одягу були завеликі, тож я міг закотити манжети. Крім одягу, нам видали ще столові набори, полотняні ремені, фляги, набори для шиття, набори для замовних убивств, копачі для одиночних шанців, прилади для аналізів на ЗПСШ, багнети, зіркети й інші речі сумнівного чи військового призначення. Ми, хитаючись, повернулися до казарми, поскидали свої манатки й поквапилися на наступне завдання.
Ним був такий собі військовий інструктаж.
— Спершу вони заволоділи нашими тілами, а тепер прагнуть захопити владу над нашими умами, — прошепотів Мортон. — Брудними умами у військових тілах.
Цей Мортон, звісно, був розумний, але недостатньо, щоб тримати рота на замку. Я стиха зацитьнув його, і в наш бік зиркнув сержант Бельбас.
— Розмовляти заборонено, — прорипів він. — Ви прийшли сюди слухати, а ось капрал Ґоу, який тепер розповість вам, що вам треба знати.
Цей Ґоу був облесливим типом із гладенькою рожевою шкірою, маленькими дженджуристими вусиками та фальшивою усмішкою.
— Узагалі-то, сержанте, — промовив він, — це інструктаж, а не істерика. Ваші бійці стануть добрими солдатами, виконуючи накази. Але добрі солдати також мають знати, чому ці накази необхідні. Тому вмощуйтеся зручно, хлопці. Стільців, звісно, немає: це ж армія. Просто сідайте на гарну бетонну підлогу і, будьте ласкаві, приділіть мені увагу. А тепер... хтось із вас може мені сказати, чому ви тут?
— Нас тойво, призвали, — не надто чітко пролунав якийсь голос.
— Так, хе-хе, звісно, призвали. Але для чого потрібен призов? Якщо це не стало вам цілком зрозуміло, ваші вчителі та батьки вас підвели. Тож дозвольте мені скористатися нагодою нагадати вам певні життєво важливі факти. Ви тут, тому що небезпечний ворог підійшов до наших воріт, вторгся на нашу безцінну землю, а ваш обов’язок — захищати наші невідчужувані свободи.
— В житті не чув більшої каґальні, — пробурчав я, і Мортон мовчки кивнув на знак згоди.
— Ти щось сказав, солдате? — мовив капрал, дивлячись просто на мене: він мав гострий слух.
— Лише одне запитання, сер. Як таке розбите, неіндустріалізоване суспільство, як їхнє, могло дістатися сюди, як воно взагалі могло вторгнутися до такої сучасної, озброєної й оснащеної країни, як наша?
— Добре запитання, солдате, і я радий на нього відповісти. Ті варвари з-за проливу не становили б жодної проблеми, якби їх не озброювали й не оснащували інопланетяни. Жадібні, голодні чужинці, що бачать нашу родючу землю й хочуть загарбати її собі. Саме тому ви, хлопці, повинні охоче йти служити своїй країні.
Я був вражений і розгніваний масштабом його брехні. Та після запеклої боротьби прислухався до власної поради та втримав рота на замку. А Мортон не втримав.
— Але ж, сер, Міжпланетна Ліга — це мирний союз мирних планет. Війну ліквідовано...
— Звідки тобі це знати? — різко запитав він.
— Це загальновідомо, — втрутився я, сподіваючись, що тепер Мортон стулить пельку. — Але ж ви знаєте, що це правда, чи не так, сер?
— Я нічого такого не знаю й хотів би знати, хто вам так брехав. Я волію поговорити з тобою, солдате, після нашого інструктажу. Із тобою та отим новобранцем біля тебе. Наша вільна країна бореться з міжпланетними силами, що бажають нас знищити. Немає завеликих жертв для захисту цієї свободи, і саме тому я переконаний, що ви всі радо виконаєте свій обов’язок. І станете добрими солдатами в доброму колективі. Дивіться на доброго сержанта Бельбаса, як дивилися б на рідного батька, бо він тут для того, щоб бути вам наставником і провідником у військовому житті. Робіть так, як він каже, і ви набиратимете сили, процвітатимете та станете першокласними солдатами на службі рідній країні. Проте я знаю, що часом дещо здаватиметься вам незрозумілим і навіть підозрілим: досвід військової служби новий для всіх вас. За таких ситуацій неодмінно думайте про мене. Я — ваш порадник і провідник. Ви можете коли завгодно звертатися до мене по пораду й допомогу. Я хотів би бути вам другом, най-найкращим другом. Зараз я роздам оці інструктажні брошури, на читання яких ви матимете десять хвилин. Тоді ми проведемо бесіду, що допоможе вам ознайомитися з деталями. Поки ви будете цим займатись, я мило, дружньо побалакаю з оцими новобранцями, які, схоже, серйозно дезінформовані стосовно політичних реалій нашого краю. — Він повів пальцем на мене, а тоді на Мортона. — Так-так, із вами двома. Ми вийдемо надвір, погріємося трохи на сонечку й гарно почешемо язиками.