— Помилка, як я й казав, сер. Я — капітан Дрем. Це — лейтенант Геск, а не капітан, як написано тут.
— Так, — погодився він і вніс зміни до свого документа. — Ходімо.
Ми пішли. За дверима стояла вантажівка, повна військових поліцейських — дуже огидне видовище. Майор заліз до кабіни (статус дає певні привілеї), а я повів Мортона до задньої частини машини. Ворушився я швидко, бо дещо побачив і сподівався, що цього не побачив майор. До нас прямували двоє офіцерів військової поліції, обидва капітани. Несхвально глипнувши на нас, вони пішли далі та звернули до КНО. Я несхвально глянув у відповідь, а зазирнувши до задньої частини вантажівки й побачивши, що серед штабних щурів, які там сиділи, немає офіцерів, змінив несхвальний погляд на сердитий.
— Це що таке — засідання дівочого клубу? — гарикнув я. — Посуньтеся, стуліть пельки та допоможіть нам.
Усе це було негайно виконано. Ми з Мортоном сіли на звільнену лаву, і вантажівка рушила вперед. Я поволі видихнув крізь зуби, не припиняючи шкіритися. Ми їхали крізь ніч, підскакуючи та хитаючись, і я почав відчувати неймовірну втому. День видався нелегкий.
— Капітане, ви знаєте, куди ми їдемо? — запитав дебелий сержант.
— Стули пельку!
— Дякую, сер.
Після такого дотепного діалогу запанувала тиша. Холодна тиша, що нікуди не поділася, коли ми зупинились і знову з’явився майор.
— Вилазьте, — наказав він. — Капітане, за мною.
— Приєднайся до цих бійців, лейтенанте, — сказав я Мортонові. Той пошкандибав за мною; його обличчя в яскравому світлі вуличних ліхтарів пополотніло від розпачу.
— Як, що, ковть, — прошепотів він.
— Накажи це зробити сержантові, — шепнув я у відповідь. — Переклади відповідальність на іншого, так заведено в армії.
Я почимчикував за майором, який уже зупинився перед входом до великої будівлі й перебирав ключі на величезному кільці. Я став вільно та кинув погляд на великі постери біля дверей. А тоді, зрозумівши, що вони тривимірні, в живому кольорі та із зображенням оголених молодих жінок, придивився краще. Вони рухалися, коли я рухав головою, і мене трохи захитало.
— Припиніть, капітане, — наказав майор, і я виструнчився, не зводячи сфокусованого погляду з вивіски «БУРЛЕСК НА БАЗІ: ТІЛЬКИ ДЛЯ ОФІЦЕРІВ». Майор узяв ключ, який шукав, і повернув його в замку. — Сьогодні вистави немає, — сказав він. — Ми зайняли цей заклад через екстрену нараду. Із найвищим рівнем безпеки. Мені треба, щоб у всьому театрі було чисто, щойно сюди дістануться технарі. І я справді маю на увазі «чисто». Із кожним технарем має бути військовий поліцейський, присутніх потрібно підрахувати, а відповідальним за це я призначаю вас. Зрозуміло?
— Так, сер.
— Я особисто перевірю, чи замкнено всі інші двері. До роботи, в нас усього година.
Я віддав йому честь, коли він завернув за ріг будівлі, та замислився, у що тепер встряв. Мої думки перервав гуркіт двигунів: на узбіччі переді мною зупинилася вантажівка. З кабіни вискочив сержант і віддав мені честь.
— І хто тут у нас? — запитав я.
— Фахівці з приладів, сер. Нам наказали...
— Не сумніваюся, що вам наказали. Вивантажуй їх і веди до інших.
— Так, сер.
Я потупав назад, до військових поліцейських, які виструнчилися у рівнесенький стрій, і показав пальцем на Мортона.
— Ви, лейтенанте Геск, станьте перед отим входом. Не пускайте та не випускайте нікого без мого дозволу.
Коли Мортон почав озиратися через плече, у мене обірвалося серце. Та, мабуть, згадавши своє нове ім’я, він отямився й побіг геть. Я повернувся назад і насуплено глипнув на військових поліцейських, особливу увагу приділивши сержантові, що стояв перед ними. Сивочолий, шкіра — як старий чобіт, рукав увесь у смугах і нашивках.
— Це ви старший унтер-офіцер?
— Так, сер.
— Гаразд. Річ ось у чому. Оті технарі зараз прочешуть цей театр. Мені треба, щоб кожного технаря супроводжував один військовий поліцейський. Треба, щоб кожного записували на вході й на виході, і щоб жодних помилок. А ще — щоб обшук був повний і неодноразовий, а в будівлі все стало чисто. Запитання є?
— Ні, капітане. Вони хутко виявлять для мене всю ка-гальню.
— Я так і думав. До роботи.
Він розвернувся на підборах, набрав повітря в легені та вибухнув таким потоком наказів, що з найближчого поліцейського злетів кашкет. Вони заворушились. Я відступив і схвально кивнув. А тоді потупав до Мортона та зупинився поруч із ним.
— Починається щось серйозне, — тихо промовив я. — За годину відбудуться таємні збори, а ми відповідальні за їхню безпеку. — Я пропустив повз вуха його зболений стогін. — Просто стій на місці, вдавай усім своїм виглядом військового та тримайся подалі від майора, коли він повернеться. Не знаю, як воно тобі, та мені це здається дуже цікавим.