Він застогнав ще раз, і я почимчикував оглядати приготування.
Техніки, закинувши собі на плечі рюкзаки, крутили ручки на панелях керування, що висіли в кожного з них на грудях. Один із них націлив свою паличку-детектор на бік вантажівки, і я вгледів, як підскочили стрілки на шкалах; із навушників, які він повісив собі на шию, долинув писк.
— Капітане. Тут якісь проблеми.
Я розвернувся.
— Що таке, сержанте?
— Цей каґалець каже, що в нього збій.
Тримаючи за передпліччя пополотнілого з вигляду технаря, він завзято трусив ним.
— Акумулятор, сер, — проскиглив той. — Перевірено... там збій... запобіжник!
— Заарештуйте його, сержанте. За звинуваченням у саботажі. Хай його розстріляють на світанку.
Сержант усміхнувся, технар застогнав, а я схилився, наближаючи своє обличчя до його.
— Чи можеш ти виявити й усунути цей збій протягом наступних шістдесяти секунд?
— Його вже усунуто, сер! Я знаю, як це зробити! Позичити запобіжник!
Він пошкандибав геть, а просто за ним пішов сержант. Я поступово входив в образ і почав отримувати задоволення. Щоправда, не сумнівався, що вранці себе ненавидітиму.
Тим часом прибули нові військові поліцейські; знову з’явився майор і розосередив їх по театру та перед його входом. Я зауважив, як тремтить, помітивши їх, Мортон, і поквапився його замінити.
— Тепер можете відчинити ті двері, лейтенанте. Нікому не заходити, крім цих пошукових груп. Мені потрібно знати, скільки людей входить і скільки виходить.
Під образливу лайку сержанта огляд завершили. І саме вчасно. Коли почали надходити перші офіційні автівки, технарів саме вантажили назад у вантажівки.
— Як усе минуло, сержанте? — запитав я.
— Купа пивних бляшанок і всякого такого каґалу. Під час обшуку встановлено цілковиту безпеку, капітане.
— Добре. Відведіть вояків убік, але тримайте їх поруч на той випадок, якщо вони знову нам знадобляться.
Я жестом наказав Мортонові рухатися за мною, підступив до найближчої вантажівки та став у її затінку, звідки міг спостерігати, що відбувається.
— Що відбувається? — запитав Мортон.
— Непогане запитання. Якісь великі, таємні й дуже раптові збори. Бачиш оту машину? Там усі щонайменше польові офіцери.
— Нам треба звідси вшитися!
— Чому? Можеш знайти безпечніше місце? Тут ми — частина охорони, тож ніхто не ставить запитань. Окрім мене. Поглянь, як отой хлоп вилазить із лімузина! В нього на плечах, певно, дев’ять зірочок. Сьогодні все серйозно. А той офіцер позаду нього? Я ще ніколи не зустрічав такої форми. Щось особливе...
Цей офіцер повернувся, і я застиг. На плечі його сіро-зеленого кітеля виднівся один срібний череп. Іще один череп прикрашав спереду його кашкет.
А під чорним козирком кашкета проступало знайоме обличчя.
Капітан Гарс. Колишній капітан венійського вантажного корабля. Винуватець смерті мого друга Слона.
— Залишайся тут, — наказав я Мортонові та вийшов із темряви, щойно Гарс відвернувся. Пішов до нього, тим часом як він наблизився до зони огляду на вході. Пройшов повз нього, коли він дістався до майора, який дуже хвацько віддав йому честь. Ідучи повз них, я чітко чув майорів голос.
— Майже всі вони всередині, генерале Зеннор.
— Коли підрахунок завершиться, прозвітуйте мені. А тоді щільно запечатайте ці двері.
Я потупав далі, перевірив охоронців і потупав назад, до Мортона.
— У чому проблема? — запитав він.
— Забудь. Не в тобі.
Уже не просто капітан космічного корабля. Вже генерал. А може, й завжди був генералом. Зеннор. Чим він займається? Чим займається вся ця армія, якою він, схоже, командує? І як мені це з’ясувати?
Я навіть не розчув голосу майора. Лише тоді, коли Мортон копнув мене в литку, до мене дійшло, що капітан Дрем, до якого він звертається, — це я.
— Так, сер. Я вам потрібен, сер?
— Ви ж не засинаєте, так, Дреме?
— Ні, майоре, я просто розбирав у голові систему безпеки.
— Що ж, розбирайте її на ходу: так ви досягнете набагато більшого. Я поставив на кожному вході до цього театру по одній людині. Перевірте їх.
Коли він відвернувся, я завзято віддав честь за його спиною. Це цілком могло бути тією можливістю, на яку я очікував.
— Лейтенанте! — гукнув я. — Інспекційний обхід. Сюди.
Коли ми пішли довкола театру, я радісно потер руки.