— Мортоне, тут відбувається щось важливе, і я збираюся дізнатися про це більше.
— Не треба! Не лізь!
— Зазвичай це добра порада. Та цього разу я мушу знати, що відбувається, чим він займається. Ти бачив, яка тут форма? Тут тільки старші офіцери. А сьогодні мені вже шепнули, що ці збори якось пов’язані з отим вторгненням. Але як мені потрапити досередини?
Ми наближалися до одного з бічних входів до театру, і поліцейський, який там стояв, виструнчився на нашу появу. Я посмикав замкнені двері та несхвально на нього глянув.
— Ці двері було замкнено, коли ти тут опинився?
— Так, сер.
— Хтось намагався ввійти?
— Ні, сер!
— Що тобі наказали?
— Вбивати всякого, хто наблизиться до дверей.
Він поклав руку на руків’я пістолета.
— Твоїх командирів це теж стосується?! — гаркнув я, нахилившись до його вуха.
Поліцейський хитнувся, і його рука впала.
— Ні, капітане.
— Тоді ти помиляєшся, і тебе годилося б розстріляти за невиконання наказу. Офіцер, що проводить перевірку, може спробувати відчинити двері, щоб дізнатися, чи замкнено їх. Якщо ж офіцер, що проводить перевірку, раптом спробує пройти у двері, його слід негайно вбити. Зрозуміло?
— Цілком, сер.
— Тоді перестань усміхатися. Здається, ти аж надто тішишся цією думкою.
— Так, сер. Тобто ні, сер!
Я побурчав іще трохи та продовжив огляд. Обійшовши будівлю майже повністю, ми опинилися перед задніми її дверима. Вартовий біля них виструнчився. Я посмикав за замкнені двері та поглянув на металеві сходи біля них.
— Куди вони ведуть? — запитав я.
— До аварійного виходу.
— Там є вартовий?
— Так, сер.
Мортон піднявся лункими сходами слідом за мною. Я зупинився на півдорозі й нагнувся, щоб видобути з чобота відмичку. Мортон відкрив рота, але закрив його, коли я приклав палець до його губ. Мені треба було з’ясувати, що відбувається всередині.
Ми потупали вгору, а коли ступили в огороджений перилами коридор, вартовий, що стояв там, наполовину витягнув пістолет із кобури.
— Хочеш навести на мене зброю? — холодно запитав я.
— Ні, сер, вибачте.
Він сховав пістолет і рвучко виструнчився. Я наблизив своє обличчя до його.
— Ти знаєш, що за наведення зброї на офіцера тобі світить трибунал?
— Ні, сер, я цього не робив! Я тут сам і не знав, хто йде...
— Не вірю я тобі, солдате. Тут щось не так. Постій отам, біля лейтенанта.
Коли поліцейський розвернувся, я обережно вставив відмичку в замкову шпарину, крутнув її та клацнув. Я відступив від замка, доки він зупинився та повернувся кругом.
— Ці двері замкнено?
— Так, сер. Звісно, так і має бути. Мене тут поставили через двері...
Його голос поступово слабшав, коли я простягнув руку та відчинив двері. Тоді зачинив їх і став до нього обличчям.
— Тебе заарештовано, солдате. Лейтенанте, відведіть цю людину до майора. Розкажіть йому, що сталося. Негайно поверніться з майором. Уперед!
Коли вони потупали геть, я ще раз вставив відмичку, крутнув її й добре натиснув. Усередині замка щось клацнуло. Лише після цього я вийняв відмичку, відчинив двері та прослизнув досередини. Безшумно зачинив за собою двері.
Маленький передпокій затуляли запорошені фіранки. Між ними просочувалося світло; я нахилився вперед і трішечки їх розсунув.
— ...важлива абсолютна безпека до старту. Ви отримали запечатані накази, які не слід відкривати до часу «Ч». Місця зустрічі позначено...
Я добре знав цей голос. Колись він належав Гарсові, а тепер — Зеннорові. Для певності я ще трішечки розсунув фіранки. Він був там, майже піді мною, і показував на велику схему позаду себе. Я поглянув на схему, а тоді зсунув фіранки й позадкував.
Коли я зачиняв за собою двері, зі сходів долинули квапливі кроки. З’явився майор із червоним від напруження обличчям.
— Що відбувається?
— Точно не знаю, сер. Вартовий, що стояв тут, дістав зброю й поводився підозріло. Я спробував відчинити двері. Вони були незамкнені. Тоді я й послав по вас, сер.
— Не може бути. Я сам їх замикав.
Від доторку двері відчинились, і майор, пополотнівши від шоку, хутко їх зачинив.
— Ви не заходили досередини?
— Звичайно, ні, майоре. Я ж отримав накази. Можливо, замок несправний.
— Так, можливо!
Він незграбно витягнув своє кільце з ключами, відшукав потрібний ключ і повернув його в замку. Заскреготів метал.
— Не замикаються!
— Можна я спробую, сер?
Я забрав ключі зі зм’яклих пальців майора і, звісно, не перевершив його. Віддавши ключі, я заговорив зовсім тихо:
— Буде розслідування, сер, буде біда. Це несправедливо щодо вас. Я подбаю про те, щоб вартовий нікому нічого не розповів. А тоді приведу зварювальника, запечатаю двері. Можливо, так буде найкраще, еге ж, майоре?