— Гаразд, вимітайтеся та приєднуйтеся. Усі. Аварійні збори. Транспорт надворі. Я про вас, — промовив він, злісно тицьнувши пальцем у наш бік.
— Ми тільки зі служби, полковнику, — озвався я.
— Ви тільки повертаєтеся на службу. До того ж ви, як я бачу, поїли, а я — ні, тож не зли мене, хлопче.
— Ми вже йдемо, сер!
Ми з Мортоном долучилися до метушні, вискочивши з дверей і сівши до автобуса, що чекав. Полковник увійшов останнім, і водій рушив.
— Ось що я можу вам повідомити, — заговорив полковник, перекрикуючи шум двигуна. — З причин, що вас не обходять, наші поточні плани було пришвидшено. Ви йдете в бій, і то негайно!
Залунали питання й несхвальні вигуки, та він голосно їх зацитьнув.
— Тихо! Я знаю, що всі ви — товстопузі канцелярські п’явки, але ви ще й вояки. Через інтенсифікацію планування переведення окремих бойових офіцерів не встигне відбутися вчасно. Усі ви, офіцери, щойно добровільно зголосилися зайняти їхні місця. Ви отримаєте бойове спорядження, приєднаєтеся до своїх бійців і негайно повантажитеся у транспорт. Ми всі вирушимо до опівночі.
Полковник довго ігнорував скарги та протести й урешті-решт злетів із котушок. Вихопивши з кобури страхітливий пістолет, вистрелив угору, в дах автобуса. А тоді наставив зброю на нас. Запала цілковита тиша. Він лиховісно всміхнувся, показавши загострені зуби.
— Так краще, — сказав полковник, не прибираючи зброї. — Ви всі — пристосуванці й каґальці, а це означає, що ви шляхом махінацій і підкупу отримали безпечні призначення, від яких тепер не матимете жодної користі. Ви в армії, а в армії коряться наказам. — Автобус зупинився, і він знову вистрілив у дах. — А тепер мені потрібні добровольці на бойову службу. Усім добровольцям вийти вперед.
Ми квапливо вийшли вперед. Незважаючи на нічну годину, світло на складі постачання яскраво горіло, біля заставлених полиць чекали клерки, а в дверях стояв офіцер.
— Посуньтеся, — скомандував наш полковник, не зводячи з тих, хто вийшов з автобуса, настороженого погляду.
— Не можу, сер, — відповів офіцер постачання. — Я не можу нічого видавати до одержання відповідних наказів зі штабу. Там ще не розібралися...
Полковник прострілив лампочку над дверима складу, а тоді приставив розпечене дуло свого пістолета до носа офіцера постачання.
— Що ти сказав? — прогарчав полковник.
— Накази щойно надійшли, сер! Відчинитися й видавати все. Хутко!
І все минуло хутко. Ми щодуху мчали складом, на бігу підхоплюючи все підряд: одяг, чоботи, казармені речові торби, паски. Маніакальний полковник, здавалося, перебував тепер усюди, раз у раз бахкаючи пістолетом для підтримання темпу. Вулиця за будівлею перетворилася на пекельний пейзаж, де офіцери зривали з себе однострої й кидали їх на землю, водночас натягаючи зелену бойову форму, насуваючи на голови шоломи та пхаючи все інше до торб. Ми пошкандибали вперед, до наступної будівлі, де видавали зброю. Та, як я помітив, без боєприпасів: полковник був не дурень. Ледве пересуваючись під вагою свого спорядження, я вибрів на вулицю й, мокрий від поту, упав під стіною. Мортон упав поряд зі мною.
— Ти хоч здогадуєшся, що це все означає? — видихнув він.
— Чудово здогадуюся. Можновладці думають, що за ними шпигують. І недарма, бо за ними таки шпигують. Тож вони перенесли своє вторгнення на ближчу дату, поки ніхто не встиг розвідати їхні плани більш детально.
— Що буде з нами?
— Ми вторгнемося. Принаймні виїдемо офіцерами. Тобто зможемо залишатися в ар’єргарді та в разі будь-якого спротиву з боку ворога посилати бійців уперед...
— Розкрий свою речову торбу, — промовила мені на вухо нетля.
— Що ти кажеш?
У мене боляче запекла мочка вуха: нетля розрядила свої батарейки мені у шкіру.
— Розкрий... торбу! — видихнула вона й упала: розрядились і закінчились її батарейки.
Я нагнувся та розкрив торбу, замислившись, чи не підкладено туди що-небудь. Пролунав свист, і там засмерділо реактивним паливом: у торбу, промайнувши повз мене, шугнув птах.
— Не буду я потай везти цього клятого птаха, щоб мене піймали й застрелили! — вигукнув я.
— Ти зробиш заради всього людства, — відповів птах із потужним світлом в очах. — Для повторної активації натисни на дзьоб двічі. Кінець зв’язку.
Світло згасло, і птах зм’як. Я різко закрив торбу, зачувши наближення чиїхось кроків.