— Лейтенанте, — звернувся я до Мортона, якого вочевидь добряче нудило. — Побудь за старшого, доки я не повернуся. Усю роботу хай виконують унтер-офіцери. — Нахилившись, я пошепки додав: — Не випускай із поля зору ту торбу з птахом. Якщо її розкриють, нам справді буде каґал.
Мортон стиха застогнав, і я втік, доки він почав надміру себе жаліти. Сходнями підіймалися й інші офіцери, всі як один сповнені цікавості та сподівань.
— Може, тепер ми довідаємося, що це все означає.
— Нам мають щось сказати: ми цілий рік задовольнялися дурнуватими чутками.
Їдальня була не така вже й велика, тож сидячі місця дісталися лише тим, хто прибув першим. Решта з’юрмилася між столами та притулилася до стін. Коли ми ввійшли, нас позначив у своєму списку якийсь старезний сержант. Задовольнившись, він відзвітував двозірковому генералові за почесним столом. Коли сержант попросив нашої уваги, гудіння розмов ущухло.
— Повідомляю тим із вас, кого нещодавно перевели до цієї дивізії: це ваш командир, генерал Ловендер, і він має зробити важливе оголошення.
Генерал у тиші повернувся до нас, глибокодумно кивнув і заговорив.
— Ось він, час «Ч», день «Д», момент, на який ви всі очікували — ні, завзято сподівалися. Капітан цього корабля повідомив, що ми летимо за графіком і тепер повернення неможливе. Отже, таємні накази можна відкрити.
Він узяв великий конверт, обвішаний червоними печатками, та з гучним звуком пошматував його в тиші, а тоді продемонстрував том у червоній палітурці, що лежав усередині.
— Ось і все. До вас, певно, доходили чутки, буцімто ми плануємо захищатися від Землії. Це не так. Служба безпеки поширила їх, аби ввести в оману ворога. Наших інопланетних ворогів багато, і їхні шпигуни повсюди. Через це в нас виникла велика потреба секретності. Цієї потреби вже немає. Зараз ми, як ви можете здогадатися, у космосі та прямуємо до нової планети. Багатої планети. Планети, що втратила зв’язок із рештою галактики тисячі років тому. І що ще важливіше, планети, про існування якої знаємо лише ми. Вона населена, та її корінні мешканці відсталі й не заслуговують володіти цим зеленим світом на втіху власній жадобі. Машина готова? Добре, генерал Зеннор, відкривач цієї багатої планети, розповість вам про неї особисто.
У мене загупав пульс, і я почав падати, а вже потому зрозумів, що це просто запис і мені нічого боятися, що мене впізнають. Світло трохи пригасло, генерал вийняв із конверта пластинку із цифровим записом і вставив її у проектор. Перед нами зависла огидна голографічна пика Зеннора.
— Вітаю вас, солдати Невенкебли. Ви зараз розпочали найбільшу в історії нашої країни авантюру. Ваша перемога на полі бою збагатить і зміцнить нашу батьківщину так, що ніхто й думати не наважиться про атаку на нас. Нам дістануться багатства нової планети. Багатства планети за назвою Хоєцький!
Гучно задеренчала музика, Зеннор щез, а його змінила блакитна кулька планети, що зависла в космосі. Та якщо від образу генерала ми врятувалися, то його пихатий голос продовжував гриміти в наших вухах.
— Хоєцький. Багатий, теплий, родючий. Те, що ми його відкрили, було одним шансом на мільйон. Корабель під моїм командуванням переслідували вбивці зі флоту Ліги, і ми врятувалися, зробивши стрибок навмання та зникнувши без сліду. А знайшли цю шляхетну планету. Можливо, є якась вища сила, що повела нас назустріч долі; можливо, потреби нашої шляхетної землі було передбачено невідомими нам добрими сутностями.
— Можливо, це все просто каґалу варте, — прошепотів хтось, і в темряві залунало схвальне бурмотіння. Це були бойові офіцери, що надавали перевагу правді перед пропагандою. Та Зеннора було не спинити.
— Ми приземлились і провели знімання. Це багата планета з величезними покладами важких металів, більш ніж достатньою кількістю лісів, неосвоєними річками, що можуть постачати гідроелектричну енергію. Якщо Хоєцький і має якийсь недолік, то це — його нинішні мешканці.
Тепер ми слухали з інтересом, бо Зеннор не зміг утриматися від нотки роздратування в голосі.
— Вони — огидні люди із мерзенними поглядами та чудернацькими збоченнями. Ми підійшли до них відкрито, простягнули їм дружню руку. Запропонували їм допомогу, товариство, торгівлю, контакт із вищою цивілізацією. І знаєте, що ми одержали у відповідь? Знаєте, що вони зробили?
Тепер гнів у його голосі був очевидний і його стали охоче слухати.
— Я скажу вам, що вони зробили. Нічого! Вони цілковито нас зігнорували, відвернулися від нас — начисто відмовилися від цивілізованого контакту.