Від цієї звістки вони отетеріли.
— Не може бути! — охнула бібліотекарка.
— Це щира правда. Я ж говорив вам, що дуже добре знаю військове мислення...
Хтось поквапливо постукав у двері, і Шарла відчинила їх, перш ніж я встиг її зупинити. Та за ними був Штірнер, задиханий і з виряченими очима.
— З вами все гаразд? — запитав я, і він кивнув.
— Мене не помітили, я прокрався іншим шляхом. Але незнайомці побили людей, безпричинно завдали їм шкоди. Було кілька вибухів зброї. Дехто дістав ушкодження, загиблих, за моїми відомостями, немає.
— Їх потрібно зупинити, — сказав я. — І я знаю, як це зробити. Ми маємо повернутися до дамби, до генераторної станції; сержант Бло та компанія ще там. Нам треба туди дістатися, перш ніж вони заберуться звідти. Сьогодні ввечері, бо за денного світла це надто небезпечно. А зараз ходімо. Знайдімо безпечніше місце, де можна залягти дотемна.
— Я не розумію, — промовив Штірнер.
— А я розумію, — відказав Мортон, якому новоздобута воля повернула розум. — Це той балакучий птах, так? Ми сховали його в тому ящику для боєприпасів...
— Під каністрами з бухлом. Іще одна причина поквапитися, доки вони не випили все й не знайшли фальшиве дно. Отой птах, що розмовляв зі мною, він транслював голос мого любого друга, капітана Варода зі флоту Ліги. Однієї з сил добра в цій лихій галактиці. Йому платять за збереження миру. Де ми, він не знає — поки що. Проте він знав, що ми збиралися чкурнути з планети. Тож у цьому птахові мусить бути якийсь сигнальній пристрій, бо інакше він би не нав’язав його нам.
— До птаха й до спасіння! — вигукнув Мортон.
— Птах, птах! — радісно заволали ми в унісон, тим часом як інші витріщилися на нас, як на божевільних.
РОЗДІЛ 19
Белльґаррік був великим, широким містом, у якому поза центром було дуже мало прямих вулиць і великих будівель. Звістка вже поширилась, і вулиці кишіли пішоходами та швидкими велосипедами. Ми крокували далі, очевидно, залишаючись непомітними. Однак усі, здавалося, знали, де ми перебуваємо, бо раз на кілька хвилин до нас під’їздив якийсь велосипедист і переказував останні відомості про ворожі позиції. Тому ми дуже легко уникали контрольно-пропускних пунктів і барикад, маючи при цьому нагоду роздивитися місто. Охайне й дуже чисте, розділене навпіл великою річкою. Ми пробігли одним із мостів (кепсько було б, якби ми попалися там просто неба) й подалися до віддаленого житлового масиву. Будинки зменшувалися, сади збільшувались, і ми ще до обіду заглибились у передмістя.
— Ми вже достатньо далеко, — оголосив я. Крім утоми, мені боліли від копняків ребра. — Можете знайти нам якийсь прихисток до вечора?
— Обирайте самі, — відповів Штірнер, показуючи на будинки довкола. — Вас радо приймуть усюди, куди ви захочете зайти.
Я роззявив рота, а тоді стулив його. Згодом у мене буде вдосталь часу, щоб попросити Штірнера розповісти про філософію індивідуального мутуалізму, що її, як я знав, йому не терпілося мені пояснити. Я показав на найближчий будинок, простору дерев’яну споруду з вікнами в білих рамах, довкола якої росли квіти. Коли ми наблизилися до нього, двері відчинились, і якась молода пара жестами покликала нас уперед.
— Заходьте, заходьте! — гукнула дівчина. — За кілька секунд на столі буде їжа.
Так і сталося. Це була чудова трапеза після легіонів хот-цюць, які ми спожили дорогою сюди. Поки ми з Мортоном об’їдалися, наші господарі приязно на нас дивилися. На десерт господар дістав винний дистилят, який дуже добре мені засмакував.
— Дякуємо, — видихнув я, ситий під зав’язку. — За те, що врятували нам життя, за те, що нагодували від душі, за цей чудовий напій. Дякуємо всім вам, а надто — філософії індивідуального мутуалізму, що її, як я гадаю, сповідуєте ви всі.
Усі енергійно закивали.
— На жаль, мушу зізнатися, що ніколи про неї не чув, доки не відвідав вашу чудову планету. Мені б хотілося почути більше.
Тепер усі повернули голови до бібліотекарки Ґрін, яка враз виструнчилася на стільці. А тоді заговорила.
— Індивідуальний мутуалізм — це більше ніж філософія, політична система чи спосіб життя. Зараз я цитую твори його засновника, Марка Четвертера, чию книжку на цю тему ви маєте змогу побачити он на тому столі. — Вона показала на том у шкіряній палітурці, а всі інші, поглянувши на нього, всміхнулись і схвально закивали. — Так само її можна знайти на столі в кожному домі на Хоєцькому. Також ви можете побачити над нею портрет Марка Четвертера, засновника індивідуального мутуалізму, якому ми вічно будемо вдячні.