— Їх краще вбити, — промовила вона.
— Краще цього не робити. Наразі ми не такі важливі, щоб зчиняти через нас великий галас. Але якщо ми вб’ємо двох із їхніх людей, вони перевернуть цю планету догори дригом, аби нас відшукати.
— Гадаю, ти маєш рацію, — знехотя погодилася дівчина, а тоді з несподіваною люттю копнула обидва непорушні тіла.
— Вони нічого не відчувають.
— Відчують, як опам’ятаються. То куди ми рушимо далі, Джиме?
— Це ти мені говори. Я не знаю про цю планету нічогісінько.
— А я надто багато.
— Тоді веди.
— Гаразд.
Коли наш транспорт сповільнився, Бібс відчинила дверцята, і ми, вислизнувши назовні, ступили на тротуар, тим часом як транспорт поволі зник із поля зору.
РОЗДІЛ 3
Бібс узяла мене попід руку (що неабияк підбадьорювало), і ми почимчикували жвавим проспектом. У будь-якому іншому місці наш сірий в’язничний одяг, зі смаком оздоблений криваво-червоними широкими стрілками, безумовно, привернув би увагу — і викликав би острах. Але не на тлі барвистого юрмища, що вирувало на цих вулицях, одягнене геть по-всякому. Тут були бородаті чоловіки у шкіряних лосинах із торочками, жінки в кількох шарах кольорового серпанку, озброєні воїни, вбрані у шкіру та сталь; мантії, сукні, кольчуга, кіраси, пояси — усе, що завгодно. І ще дещо немислиме на додачу. Тож ми геть не привертали уваги.
— Маєш якісь гроші? — запитала Бібс.
— Якихось кілька арґансів — поцупив у одного зі своїх охоронців. Я, як і ти, щойно втік.
Тут вона підняла брови — як я помітив, дуже привабливі брови, що вигиналися над іще привабливішими очима.
— Це тому ти допоміг мені вибратися? За що ти сидів? Мені відомо лише те, що тебе зі старим покинули на Спіовенте. Ходили чутки, що Гарс продав тебе в рабство.
— Так, і мій друг через те загинув. Я маю багато причин трохи ображатися на Гарса. Слон мені подобався. Він мені допомагав, багато чого мене навчив, і я з радістю скажу, що теж зміг допомогти йому. Ми, як ти пам’ятаєш, вирушали з рідної планети поспіхом і заплатили капітанові Гарсу великі гроші, щоб він нас вивіз. Але цього йому виявилося замало. Він заробив іще, продавши нас у рабство. Я вижив, а Слон, від того, що став рабом, помер. Як ти можеш здогадатись, я не в захваті від його смерті. На тій планеті трапилися кілька огидних речей, і найнезначніше з них — те, що мене спіймав флот Ліги. Він доправляв мене назад, на рідну планету, щоб я постав перед судом.
— За якими звинуваченнями?
В її голосі бриніла гостра зацікавленість.
— Пограбування банку, викрадення, втеча з в’язниці. І всяке таке.
— Чудово! — вигукнула вона, втішено засміявшись; у неї були дуже акуратні білі зубки. — Допомігши крихітці Бібс, ти зробив собі величезну послугу. Я добре знаю цю планету, знаю, де тут водяться гроші. Знаю, як грішми прокласти собі шлях із планети, коли ми закінчимо. Ти їх крастимеш, я витрачу, і нашим негараздам кінець.
— Звучить логічно. Чи не обговорити нам це за їжею? Час сніданку вже давно минув.
— Звісно, я знаю гарний заклад.
Так воно й було. Ресторанчик виявився маленьким і непоказним, тим часом як фельйон-га-кік-моґ — набагато кращим на смак, аніж можна було припустити з його назви. Запили ми його великою мискою рут ґвіну, який був досить пристойним червоним вином; я запам’ятав його назву на майбутнє. Коли ми наїлись, я взяв із глека на столі тріску й почав виштовхувати з-поміж зубів шматочки хряща.
— Не проти, якщо я поставлю тобі запитання? — запитав я. Бібс надпила своє вино й махнула рукою на знак згоди. — Ти знаєш, чому я опинився в ув’язненні. Чи не сприйняла б ти за неввічливість, якби я поцікавився, з якої причини позбавили волі тебе?
Вона так гупнула по столі своїм кухлем, що він розколовся і з нього потекла кармінова цівочка. Бібс цього не зауважила: лице дівчини спотворила гримаса гніву, і я почув скрегіт її зубів.
— Це він постарався, я певна, точно він, цей bastarda chufiollo! — Останній вислів був чи не найстрашнішою образою в мові есперанто. — Капітан Гарс, ось хто. Він знав, що флот Ліги розшукує нас через контрабанду зброї. Він розрахувався з нами тут, а наступного дня мене заарештували. Він настукав їм і підкинув мені в торбу кеварґен. Із цим доказом мене пов’язали за наркотики — продаж місцевому населенню й усяке таке. Я хочу його вбити.
— Я теж — за те, що призвів до смерті мого друга. Та навіщо йому знадобився твій арешт?
— Помста. Я витурила його з ліжка. Він був надто збочений, як на мій смак.
Я глитнув, кашлянув, зробив добрий ковток вина й понадіявся, що вона не помітить, як фарба залила моє обличчя. Вона не помітила. Її очі, досі затуманені гнівом, вдивлялися у простір повз мене.