— Відчиніть двері! — наказав я. — Лізьте досередини, поки не з’явився ще один гвинтокрил. Беріть із собою велосипеди — їхню вартість буде знято з ваших майбутніх рахунків, — помахайте на прощання дівчатам і передайте їм повітряні цілунки, бо ми відбуваємо за одну хвилину.
Я розвернувся, щоб подякувати Ніб, розкішній рудоволосій дівчині зі смаглявими руками й ногами, президентці велосипедного клубу, та вона саме передавала клубний прапор своїй заступниці. Тоді Ніб підкотила до мене велосипедом з усмішкою, що розтопила кермо мого велосипеда.
— Дозвольте, будь ласка, знахабніти, інопланетянине Джеймсе ді Ґріз, і нав’язати вам свою присутність. Вам достатньо сказати «ні» — і я поїду.
— Ковть!..
— Гадаю, це означає «так».
Вона ввійшла до товарного вагона, сперла свій велосипед на мій і елегантно сіла на тюк сіна.
— Ви дуже люб’язні. До сьогодні я навчалася тут, у Белльґарріку, та тепер, як і всі інші, їду звідси. Моя домівка — це ферма на півночі, в сільці із назвою Лінґ. Я поговорила з батьком і матір’ю, братами, сестрами й бабусею, і вони всі мали б за честь, якби ви пожили в нас стільки, скільки забажаєте.
Я зрозумів, що Мортон нас слухає, бо він позеленів на виду й набурмосився.
— Я мав би це за честь, за честь. Яка чудова ідея!
Вона всміхнулась, а тоді на її обличчі відбився шок: вона побачила Мортонове лице.
— Ваш друг захворів?
— Ні. — Я великодушно зітхнув. — Йому просто нікуди йти, і він сподівається, що його ви теж запросите.
— Звісно!
Зеленава блідість негайно зникла, і Мортон безпорадно всміхнувся.
— Із вдячністю приймаю ваше запрошення. Та лише ненадовго. Доки не зможу зв’язатися зі своєю приятелькою на ім’я Шарла.
— О, ти таки її пам’ятаєш, — мило промовив я, і він гнівно зиркнув на мене, щойно Ніб відвернулася.
Коли ми розслабилися, мандрівка стала приємною. Дорожнє полотно було рівне, а потяг — швидкий. За годину ми зрозуміли, що добряче відірвалися від міста та всіх ворогів, які там переховуються. Відкрили тюки із сіном, і втомлені екс-дівчата, примостивши собі замість подушок ліфчики з підкладкою, заснули. Майже поночі ми зробили першу зупинку. До вагона завантажили кошики з їжею й напоями, і менш ніж за хвилину він відбув. Ми поїли, попили та знову поснули. Прокинувся я від легкого дотику м’якої руки до свого плеча.
— Ми приїхали, — повідомила Ніб. — Я мушу розбудити вашого друга.
За відчиненими дверима плинули вогні, а потяг тим часом завищав і зупинився. Ми зійшли з нього, і нам передали велосипеди. Під радісні крики та голосні прощання ми сіли на них і покотилися слідом за Ніб, прямуючи вздовж магістралі з міста на родинну ферму. Гладеньку дорогу було добре видно: небо наполовину заливала велична туманність, що омивала нас холодним білим світлом.
— Я б нізащо не повернувся на Невенкеблу, навіть якби міг, — видихнув Мортон.
— У тебе там рідні.
— Я за ними сумуватиму, та не сумуватиму за призовом, армією, військом, нетерпимістю...
Він важко задихав, а я схвально кивнув.
— Зрозуміло. Ця планета дуже незвичайна. Хоч я й досі не осягнув усіх пермутацій ІМ, він, здається, працює. Та мир і спокій іще не встановились остаточно. Не забуваймо про Зеннора.
Мортон застогнав.
— Я з радістю це зробив би.
Наступного ранку нас обступила з широкими усмішками чи не вся родина. Поки господині дому відчайдушно намагалися перевірити, скільки яєць, віфель та інших смаколиків можна в нас увіпхнути, ми намагалися не вдарити обличчям у багно та показати себе з найкращого боку. Кінець кінцем ми, стогнучи, відштовхнулися від столу, тим часом як глядачі пішли працювати на фермі.
— Це було дуже добре, — сказав Мортон.
— Це було просто чудово, — підсилив його слова я.
— Вартість обох трапез уже знято з вашого рахунку, — всміхнулася Ніб, повертаючи мені мій дзум-диск. — Я додала наказ переказати платіж на Мортонів рахунок, коли його буде відкрито.
— Обожнюю гостинність у дусі ІМ, — промовив я. — Вона особиста, проте не фінансова. Я хочу дізнатися більше про ваш світ.
— З радістю розповім вам усе, що ви хочете знати, — відповіла вона з тією самою милою усмішкою. Що це за тепло розлилося по моєму тілу? Щойно її усмішка згасла, я негайно про нього забув. — Але нам доведеться поговорити про це згодом. Зараз вам, на мою думку, слід подивитися телевізор. Ми записали одну передачу, що її транслювали сьогодні вранці.