Саме тому допитливість життєво важлива для цього процесу: відмінний і іноді невизначений курс підйому після падіння також не дотримується правил. Вибір уразливості, необхідної для підйому після падіння і зміцнення сили духу, робить нас трохи небезпечними. Люди, які не залишаються лежати після того, як впали або спіткнулись, часто виявляються баламутами. Їх важко контролювати. А це найкращий різновид небезпечних людей. Вони — митці, інноватори і творці змін.
Найпоширеніша перешкода для зацікавлення емоціями — це пересохлий колодязь. У своїй переламній статті «Психологія цікавості» («The Psychology of Curiosity»)32 1994 року Джордж Льовенштейн представив свою теорію стимулювання цікавості шляхом створення інформаційної прогалини. Льовенштейн, професор економіки й психології в університеті Карнегі — Меллон, припустив, що допитливість — це почуття позбавлення, яке ми досвідчуємо, коли виявляємо прогалину у своїх знаннях і зосереджуємося на ній.
Важлива теза цієї теорії: щоб відчути зацікавлення, ми маємо володіти певним рівнем знань або уявленням про тему. Ми не цікавимося тим, про що не маємо уявлення або про що нічого не знаємо. Льовенштейн пояснює, що просте спонукання людей ставити питання не надто допомагає простимулювати допитливість. Він пише: «Щоб викликати зацікавлення конкретною темою, потрібно “підкачати насосом”», тобто вжити інформацію, що інтригує, щоб зацікавити людей, які почнуть виявляти більше допитливості.
Хороша новина полягає в тому, що все більша кількість дослідників вважає, що допитливість і накопичення знань залежні одне від одного: що більше ми знаємо, то більше хочемо знати. Погана новина полягає в тому, що чимало з нас виросли в переконанні, що емоції не гідні нашої уваги. Іншими словами, ми не знаємо достатньо і / або не розуміємо належною мірою сили власних емоцій і їхнього зв’язку з нашими думками і вчинками, отож навіть не цікавимося ними.
Досі не існує точних, обґрунтованих науковими дослідженнями відповідей на питання про те, як розвивається допитливість, але можу сказати напевно: учасники мого дослідження, які найбільше розповіли мені про цікавість, вчилися досліджувати свої емоції одним із трьох способів.
1. Їхні батьки або інший важливий дорослий у їхньому житті (часто це вчитель, тренер або наставник) відверто розповідав їм про емоції і важливість дослідження почуттів.
2. Їхні батьки або інший важливий дорослий у їхньому житті (часто це учитель, тренер або наставник) прищепили їм зацікавлення емоціями власним прикладом.
3. Вони працювали з професіоналом, який допомагав їм і познайомив їх із силою допитливості.
Іншими словами, їх «підкачали» достатнім рівнем знань про емоції, які послужили основою для розвитку допитливості.
Існують численні складні причини того, чому колодязь пересихає, але чомусь точиться так мало дискусій про емоції й зацікавлення ними. Дослідження показали, що причини того, як сильно чи як мало ми цінуємо емоції, полягають в тому, чому нас навчали або що ми бачили в дитинстві. Цінність емоцій зазвичай визначає поєднання кількох із семи наведених нижче причин.
1. Бути емоційним означає бути вразливим, а вразливість — це слабкість.
2. Не запитуй. Не розповідай. Ти можеш відчувати які завгодно емоції, але ти нічого не здобудеш, розповідаючи про це іншим.
3. Нам недоступна мова емоцій або повний емоційний словник, тому ми мовчимо або сміємося над ними.
4. Обговорення емоцій — це легковажність, потурання власним примхам і марнування часу. Це не для таких людей, як ми.
5. Ми настільки глухі до почуттів, що тут і обговорювати нема чого.
6. Невизначеність занадто некомфортна.
7. Копирсання у собі й питання призводять до неприємностей. Я можу дізнатися щось таке, чого не хочу або не маю знати.
Коли я була маленькою, навіть погляд мигцем у новий світ провокував потік цікавості. Якщо я натикалася на незнайоме слово в книжці, я шукала його значення. Якщо в телевізійній програмі згадували острів у Тихому океані, я мчала по Британську енциклопедію, благаючи Бога, щоб там виявилися кольорові фотографії. Я хотіла дізнатися більше про все. Окрім емоцій.