Як усі здібні пройдисвіти, наше его наймає банду різунів на той випадок, якщо ми не скоримося його вимогам. Злість, провина й ухильність — ось його викидайли. Коли ми впритул наближаємося до визнання емоційної складової досвіду, ці троє беруться до справи. Набагато легше сказати: «Мені начхати», аніж: «Мені боляче». Его любить звинувачувати, знаходити помилки, виправдовуватися, провокувати помсту і напади — усе це крайні форми самозахисту. Его також прихильник ухильної тактики — переконати кривдника, що з нами все гаразд, вдати, що це не важливо, що ми непробивні. Ми вдаємо байдужість або стоїцизм чи ухиляємося від розмови з гумором і цинізмом: «Не важливо. Кого це обходить?»
Коли ці викидайли діють успішно — коли гнів, провина й ухильність відтісняють справжнє страждання, розчарування або біль, — наше его вільне обдурювати кого завгодно. Часто за відсутність «емоційного контролю» звинувачують і присоромлюють насамперед інших. Як і всі пройдисвіти, его — слизький, підступний і небезпечний брехун.
Притлумлення болю. У всіх моїх дослідженнях незмінно йдеться про притлумлення почуттів. Уявіть, що емоції мають дуже гострі шипи. Уколюючи нас, вони викликають дискомфорт або навіть біль. Незабаром саме лише очікування цих відчуттів може викликати почуття нестерпної вразливості: ми знаємо, що біль насувається. Перша реакція багатьох із нас — не піддатися неприємним відчуттям і не пройти через них, а позбутися їх. Ми робимо це, притлумлюючи біль будь-чим, що дає найшвидше полегшення. Притлумити емоційний біль можна за допомогою незліченних речей, як-от: алкоголь, наркотики, їжа, секс, стосунки, гроші, робота, турбота про інших, азартні ігри, релігія, хаос, шопінг, планування, перфекціонізм, постійні зміни і Інтернет.
У цьому довгому переліку способів притлумлення болю також відчувається спроба завжди залишатись зайнятими: жити так інтенсивно і квапливо, щоб не встигнути замислитися про істину. Ми заповнюємо кожний міліметр вільного простору, не залишаючи ані місця, ані часу для роздумів про емоції.
Але який би спосіб ми не обрали, ми не здатні притлумити лише вибрані емоції: притлумлюючи темні почуття, ми також притлумлюємо світлі. Коли «випускання пари» за допомогою кількох склянок червоного вина входить у звичку, відчуття радості, любові і довіри також притуплюються. А що менше в нашому житті позитивних емоції, то більше залишається негативних, які ми намагаємося притлумити. Це порочне коло, якого не розірвати ані відвідинами модних дегустаційних вечірок, ані за допомогою великої пляшки міцного трунку, сором’язливо загорнутої в брунатну паперову торбинку.
Якщо ми тлумимо емоції вперто і хронічно, це призводить до залежності. І, як я зазначала під час своїх TED-промов, це серйозна проблема. Ми належимо до покоління, яке найсильніше в історії людства потерпає від боргів, ожиріння і залежностей. Аналізуючи результати чотирнадцяти років моїх досліджень, я дійшла переконання, що залежність, як і насильство, бідність і нерівність, — це одна з найбільших соціальних проблем, з якими ми сьогодні стикаємося. Серед тих, хто читає цю книжку, навряд чи є хоча б одна людина, що не потерпає від будь-якої залежності. Можливо, самі ви не є і не були від чогось залежними, але я гарантую, що хтось, кого ви любите, з ким працюєте, або хтось важливий у вашому житті змагається із залежністю. Це пандемія, яка руйнує родини.
Накопичення болю. Існує тиха, підступна альтернатива надмірній реакції на біль, відкиданню й притлумленню страждань — ми можемо їх накопичувати. Ми не вибухаємо недоречними емоціями і не вдаємося до звинувачень, щоб відхилити наші істинні почуття або притлумити біль. Накопичення починається подібно до «симптому канделябра»: ми надійно ховаємо страждання на споді душі, накопичуючи їх, аж поки наймудріша наша частина, наше тіло, не вирішує, що з нього годі. Повідомлення організму завжди чітке: «Поклади край накопиченню болю, або ж я покладу край тобі». Тіло завжди перемагає.