У сотнях інтерв’ю люди розповідали, як вони «тримали все всередині», аж поки не почали страждати на безсоння, відсутність апетиту і відчували таке пригнічення, що не могли зосередитися на роботі, або ж скочувалися у таку депресію, щоб не могли робити нічого, окрім як лежати в ліжку. Депресія і тривожність — це перші реакції організму на накопичення болю. Звичайно, існують органічні й біохімічні причини клінічної депресії і виснажливої тривожності — причини, яких ми не можемо контролювати, — але невизнаний біль і безвихідні страждання також можуть довести до цього.
Бессел ван дер Колк, професор психіатрії в Бостонському університеті, у своїй книжці «Тіло веде рахунок» («The Body Keeps the Score»)34 досліджує, як травма у буквальному розумінні переформатовує мозок і тіло та як задля повернення до нормального життя потрібно враховувати взаємозв’язок між нашим емоційним добробутом і тілом. Наші тіла дуже мудрі. Нам лише потрібно навчитися дослухатися до них і довіряти почутому.
Біль і страх застрягти посередині. Якщо вам траплялося застрягти в автомобілі, вам чудово знайоме це лячне й безпорадне відчуття. Кілька тижнів тому я кружляла з Еллен парковкою в Сан-Антоніо, шукаючи книжковий магазин, в якому бувала зо двадцять разів. Це було о десятій ранку в неділю, і стоянка була майже порожньою. Я трохи розгубилася, тому що крамниця, яку я так добре знала, зникла так само, як крамниця, що була поруч. Спочатку я подумала, що переплутала торговий центр, отож почала роззиратися у пошуках орієнтиру. Я відволіклася лише на частку секунди і наїхала на високу, з півметра завширшки роздільну смугу з бруківки. Скрегіт бетону по металевому днищу машини був страхітливим. Одна з цеглин бруківки зрушила з місця і стала сторчма, упершись в дно автомобіля, що опинився на роздільній смузі. Я не могла ані рушити вперед, ані дати задній хід. Автівка застрягла посередині.
Одна з причин, чому ми заперечуємо свої почуття, — це наш страх емоційно застрягнути. Якщо я визнаю свій біль, страх або гнів, я застрягну. Навіть трішки замислившись про них, я не зможу рухатися вперед і вдавати, що це не має жодного значення, адже рух вперед може вивільнити потік емоцій, які я не здатна контролювати. Я застрягну. Відчуватиму безпорадність. Визнання емоцій призводить саме до такого відчуття. А якщо я визнаю емоції і це вивільнить щось, чого я не зможу контролювати? Я не хочу плакати на роботі, на полі бою або в присутності батьків. Застрягання посередині — це найгірше, тому що ми відчуваємо повну втрату контролю. Ми відчуваємо безпорадність.
Того дня в Сан-Антоніо я вийшла з автівки і почала тупцяти навколо неї. Нарешті якийсь добрий чоловік зглянувся наді мною і підійшов. Зазирнувши під капот і оцінивши ситуацію, він сказав: «Вам знадобиться допомога. Усе вдасться, потрібно лише поміркувати». Після кількох хвилин «розумового штурму» у нас був план. Еллен увімкнула задню передачу, а ми із цим чоловіком трохи підняли передню частину автівки, і цеглина впала, звільняючи автомобіль. Якщо йдеться про застрягання, то виявляється, що автомобіль звільнити легше, аніж позбутися деяких моїх емоційних переживань.
Коли ми опиняємося у складних ситуаціях, накопичення емоційного мотлоху — це вже доволі погано. А застрягання там означає вразливість і безпорадність. Але заперечення емоцій не нагадує уникання високих бордюрів — це наче залишити свій автомобіль у гаражі. Там він буде у безпеці, ось тільки ви нікуди не доїдете.
Розвантаження від емоцій проти інтеграції
Ви не можете контролювати усі події, які з вами відбуваються, але можете вирішити, як їх сприймати35.
Maйя Енджелоу
Інтеграція — протилежність розвантаження від емоцій. Згадані вище методи є різними шляхами, які ми обираємо, щоб не інтегрувати у своє життя біль, котрий супроводжує наші історії боротьби. Удаючи, що нам не болить, ми обираємо ув’язнення в полоні темних емоцій, а визнаючи свої емоції і занурившись у них, обираємо свободу. Спокусливо думати, що замовчування нашого болю — найбезпечніший спосіб не допустити, щоб він оволодів нами, але зрештою уникнення болю таки підпорядковує наше життя. Думка про те, що «ми такі ж хворі, як наші таємниці», — не тільки приказка; з’являється усе більше емпіричних доказів того, що відмова від осмислення свого досвіду та інтеграції впливає не лише на наше емоційне здоров’я, але й на фізичне36.