Виявлення змов і вигадок
Щоб виявити ці перші історії і зробити з них висновки, необхідно застосувати наш другий інструмент інтеграції — творчість. Найефективніший спосіб пробудити розуміння полягає в тому, щоб записувати свої історії. Нічого надзвичайного. Метою тут є записати те, що Енн Ламотт називає «бридкою першою чернеткою», або скорочено БПЧ, як мені подобається це називати (це може бути абревіатурою для «бурхливої першої чернетки», якщо вам потрібен нейтральний термін, щоб навчити процесу здобуття сили дітей). Порада Ламотт з її надзвичайної книжки «Птах за птахом» («Bird by Bird»)49 — саме те, що нам потрібно:
«Для мене єдиний спосіб будь-що написати — це нашкрябати дуже-дуже бридку першу чернетку. Ці перші нотатки — дитяча писанина, коли ти вихлюпуєш із себе усе і розважаєшся на повну, знаючи, що ніхто цього не побачить, а форму можна надати і потім. Ти лише випускаєш на волю дитину, приховану в тобі, і виливаєш на папір слова й образи, які спадають на думку. Якщо одному персонажу кортить сказати: “І що, обісрався?” — не стримуйте його. Ніхто цього не прочитає. Якщо ваше внутрішнє дитинча у сентиментальному, емоційному, сльозливому настрої, не стримуйте його. Лише вихлюпніть усе це на папір, тому що на цих шести божевільних сторінках можуть потім виявитися неймовірні речі, яких ви б ніколи не створили більш раціональним, дорослим методом».
Я напевне знаю, що майже у всіх моїх перших історіях ви зустрінете галасливу, істеричну п’ятирічну Брене, як це відбувалося в історії на озері Тревіс. Наші раціональні, дорослі втілення — майстерні брехуни. П’ятирічні тирани всередині нас — це ті, хто може сказати, як все є насправді.
Те, що ви пишете, не має бути прилизаною оповіддю. Це може бути перелік на стікерах або лише абзац у щоденнику. Просто запишіть його. І оскільки нашою метою є щирість, ми маємо розглянути себе з усіх боків, коли пишемо свою БПЧ. Суть моїх БПЧ зазвичай вкладається у шість фраз і кілька супровідних нотаток.
Історія, яку я придумала:
Мої емоції:
Моє тіло:
Мої думки:
Мої переконання:
Мої дії:
Оповідання історій — це також творчість, отже, якщо у вас є друг або хтось, кому ви довіряєте і хто вміє і має достатньо терпіння, щоб слухати, ви можете розповісти йому свою БПЧ, але писання є завжди ефективнішим. Джеймс Пеннбейкер, дослідник з Університету Техасу в Остіні50 і автор книжки «Писання задля зцілення» («Writing to Heal»)51, здійснив кілька найважливіших і найзахопливіших відкриттів, які будь-коли траплялися мені, про силу емоційного письменництва в процесі зцілення. В інтерв’ю, розміщеному на сайті Університету Техасу, Пеннбейкер пояснює: «Емоційні потрясіння торкаються кожної частини нашого життя. Ви не просто втрачаєте роботу, ви не просто розлучаєтеся. Ці події впливають на всі аспекти нашого буття: на нашу фінансову ситуацію, відносини з іншими людьми, сприйняття себе, ставлення до життя і смерті. Писання допомагає зосередитися й осмислити наш досвід». Пеннбейкер вважає, що, позаяк наші мізки запрограмовані на те, щоб намагатися зрозуміти те, що відбувається з нами, перекладення заплутаного, складного досвіду на папір робить його «збагненним».
Важливо зазначити, що Пеннбейкер у своєму дослідженні виступає за стислі нотатки. Він з’ясував, що опис на письмі емоційних потрясінь протягом п’ятнадцяти-двадцяти хвилин на день чотири дні поспіль може зменшити тривожність, метушливість, депресивні симптоми і зміцнити нашу імунну систему.
Учасники мого дослідження не посилалися на конкретний підхід, але більше сімдесяти відсотків осіб вдавалися до невеликих письмових нотаток. Чимало з них опрацьовували свої емоції в листах, які не мали наміру відсилати, але які їм кортіло написати. Одна учасниця проекту розповіла мені, як вона разом із чоловіком щовечора протягом тижня писала короткі листи своєму дев’ятнадцятирічному сину, коли вони дізналися, що хлопець вилетів з коледжу і витрачав гроші, які вони посилали йому, на вечірки з друзями. Вона розповіла: «Якби не було цих листів, ми б, ймовірно, просто верещали і лаялися. Завдяки ним, коли ми нарешті сіли поговорити з сином, ми вже були спокійні і готові до того, що він сам відповідає за свої рішення».