Я розповім власну історію про написання листів в якості БПЧ в розділі 10 («Вам доведеться танцювати з тим, хто вас привів»). Ви побачите, що опрацювання пекучого сорому на папері болить значно менше, ніж зізнання в ньому іншій людині. Дослідження Пеннбейкера і те, що я дізналася під час власного опрацювання теми, переконало мене, що навіть короткі письмові нотатки здатні принести вагомі результати.
Коли йдеться про БПЧ, важливо не фільтрувати досвід, не шліфувати слова і не непокоїтися про те, як ми виглядаємо в цій історії (саме тому нотатки часто безпечніші за розмови). Ми не зможемо дістатися до сміливого нового закінчення історії, якщо почнемо з неправдивої версії. Отож дозвольте собі пробиратися через подекуди каламутні потоки думок і почуттів. Ви можете шаленіти, виправдовувати себе, звинувачувати інших, бентежитися. Лише не редагуйте та не намагайтеся «написати все правильно». Дев’яносто відсотків моїх БПЧ починаються зі слів: «Я відчуваю злість. Мені хочеться кричати, стукнути когось або заплакати».
Звісно, ви можете «проговорити» цей процес замість того, щоб писати, але тут криється кілька ризиків. З’ясування історії, яку ми придумуємо в найболючіші моменти, не ставить собі за мету вивільнити біль або висловити його. Ваша БПЧ — це не дозвіл почуватися скривдженим. Якщо ви стоїте навпроти когось і кажете: «Я вважаю, що ти самозакоханий егоїст, і кожен, хто працює на тебе, думає так само», то ви збочили з правильного шляху. Цей процес полягає в тому, щоб зрозуміти історію про своє падіння, яку ви самі собі розповідаєте. Це вивільнення почуття вразливості і розуміння себе. Ви повинні запрагнути зацікавитися своїми емоціями, розумінням їх і зростанням.
Іноді ми зі Стівом відразу переходимо до обговорення події — як ми зробили на озері. Але не забувайте, що в цій історії я довго пливла назад і мала час розібратися в своїх вигадках і теоріях змов. Якщо ми переходимо відразу до розповіді одне одному або розмовляємо з дітьми, ми використовуємо цей інструмент дуже обережно й уважно. Ця перша чернетка є інструментом дослідження і намірів, а не зброєю.
Зазвичай я гуляю, плаваю або роблю щось, що дає мені потрібний час і простір, щоб обміркувати свою БПЧ, перш ніж поділитися нею. Близько п’ятдесяти відсотків учасників дослідження казали, що займаються фізичними вправами задля обмірковування своїх складних БПЧ, коли відчувають сильні емоції. Один учасник, наприклад, на роботі спускався на п’ять поверхів нижче, а потім пішки піднімався нагору.
Моя провідна команда також регулярно обмірковує «історію, яку я вигадую». Я помітила, що більшість із нас спочатку метушаться і бурхливо висловлюють емоції, і тільки потім ми сідаємо і обговорюємо справу. Спочатку це виходило спонтанно, а потім стало практикою. Наприклад, нещодавно ми влаштували «мозковий штурм» щодо нових ініціатив, і я зауважила, що одна з учасниць примовкла. Коли я запитала, чи все гаразд, вона сказала: «Я і далі ставлю непрості питання стосовно цих ідей, і мені починає здаватися, що на мене дивляться так, ніби ці ідеї мене не цікавлять або ніби я не командний гравець».
Ці слова спонукали мене переглянути мету зустрічі і запевнити команду, що я хочу почути думку кожного і понад усе ціную чесність і складні запитання.
Лише поміркуйте, наскільки це продуктивніше, аніж якби хтось пішов із цієї зустрічі розлюченим, ображеним і збентеженим або із сумнівами щодо своєї значущості. Як лідер цієї команди, я справді ціную і поважаю цей вид чесності. Він дає мені неоціненну можливість чесно спілкуватися з людьми, яким я найбільше довіряю.
БПЧ змінила наш підхід до спілкування. Лише згадайте, скільки разів ви поверталися додому після конфлікту з кимось на роботі або неприємного листа, який вас роздратував, вигадуючи історію про те, що відбувається. У листах, які я отримую від керівників, котрі впроваджують мої методи в своїх колективах, вони переважно розповідають про те, як прояснення цих перших історій змінює їхній підхід до керівництва та життя.
У 2014 році команда «The Daring Way» почала трирічну співпрацю з громадською організацією «Команда червоного, білого і синього» (Team Red, White, and Blue), або скорочено «Команда ЧБС», щоб розповісти військовим ветеранам те, що ми дізнаємося про сміливість і здобуття духовної сили. Місія «Команди ЧБС» полягає в тому, щоб збагатити життя ветеранів Америки, забезпечивши їм зв’язок зі своїми спільнотами за допомогою фізичної та соціальної активності. У мене була можливість зустрітися з лідерами «Команди ЧБС» під час відвідин Вест-Пойнту, кампусу Військової академії США в Гудзонській долині штату Нью-Йорк. Отримана від них інформація стала неоціненним внеском в дослідження, яким я ділюся з вами.