Пасажири поквапилися на платформу, чимало з них телефонували в поліцію, прокладаючи собі шлях повз чоловіків, що чубилися.
Розпізнавання емоцій
Усе ще переживаючи події в своїй родині, Клаудія була приголомшена бійкою в потягу. «Це сильно вплинуло на мене, — розповіла вона. — Я знаю, це пролунає безглуздо, але в цій бійці було щось метафізичне. Неначе увесь Всесвіт промовляв мені, що я не можу втекти від конфлікту, тому що він переслідуватиме мене.
Це було моє розпізнавання емоцій. У тій запеклій бійці було щось таке... Я гадаю, це і був момент мого падіння. Я не знала, що відчуваю або чому, але знала, що відбувається щось таке, що потрібно краще зрозуміти».
Клаудія вирішила розповісти чоловікові про свою поїздку і ситуацію з Емі. Він був вдячний за те, що вона поділилася з ним, і вони домовилися не приховувати один від одного подібних труднощів. Клаудія розповіла мені, що її початкове бажання не розповідати нічого чоловікові було частиною її БПЧ.
«Вигадана мною історія розпочинається з питань, які я ставлю собі щороку напередодні свят: “Чому я не можу просто поїхати додому і нормально провести час? Невже я прошу неможливого — просто поїсти піци із сестрами на День подяки?” У найкращому випадку все завжди закінчується розчаруванням, у гіршому — жахливим болем. Мене обурює те, що це завжди так важко. Також я вигадала собі, що якщо проведу більше часу з Емі і спробую підтримати її і виявити любов, то застрягну і все закінчиться тим, що я дбатиму про неї до кінця нашого життя. І я знаю, як це буде. Їй майже тридцять років. Їй бракує рішучості, а що я вдію, якщо вона відмовляється від допомоги? Я знаю, що не можу потурбуватися про неї. З іншого боку, якщо я не піклуватимусь про неї і обмежу спілкування, то я погана сестра. Я також вигадала, що легше не говорити про те, що відбувається. І якщо я не розповідатиму про це чоловікові, то зможу захистити життя, яке ми з ним будуємо. Також я боюся, що, якщо говоритиму про це з чоловіком, він подумає, що зі мною і моєю родиною щось негаразд».
Осмислення
Коли я запитала Клаудію, на якій стадії процесу вона перебуває, жінка відповіла: «Я, безумовно, усе ще в другому акті. Знаю, що потрібно осмислити свої очікування щодо родини. Не знаю, чому досі сподіваюся, що, коли приїду до батьків наступного разу, усе якось зміниться. Це завжди важко, і я знову і знову відчуваю розчарування. Я навіть не розумію, звідки взялася думка про те, що «нормальні» свята існують для кожного. Але в той самий час мені важко відмовитися від мрій про «нормальну» родину і погодитися з тим, що зустрічі з сестрою завжди будуть складними. З’ясування того, як мені підготуватися до цих зустрічей, — це вже великий старт».
Клаудія пояснила: «Я також осмислюю родинні зв’язки. Мені було нелегко розмовляти з чоловіком про те, що трапилося. Коли я нарешті розповіла йому про повернення додому від сестри і про те, як ми з батьками мовчки дивилися телевізор замість того, щоб обговорити ситуацію з Емі, він зауважив, що ми з батьками були дуже роз’єднаними і від цього ставало лише гірше. Я знаю, що це правда. Ми не знаємо, як говорити про це. Гадаю, уся моя родина відчуває глибокий сум і ми боїмося, що початок обговорення проблеми означатиме поглиблення суму. Але замовчування проблеми також не допомагає».
Обміркувавши нову історію, яку вона хотіла б написати, Клаудія сказала: «Напевно я знаю тільки те, що люблю своїх сестер і батьків. Я не маю турбуватися про те, що я — «жінка з божевільною родиною». Знаю багатьох людей, у яких батьки, брати і сестри страждають від психічних захворювань, або наркотичної залежності, або від того й іншого. Я маю працювати над тим, щоб сприйняти цю історію. Уникнення поїздок і скорочення часу перебування вдома не змінить того факту, що це частина мого життя. Я також обмірковую межі. Якщо я пожертвую своїм життям, це не принесе користі Емі. Я можу бути хорошою сестрою і, однак, установити межі у своєму житті. Мені потрібно з’ясувати, як це зробити. Я все ще розмірковую над цим».
Потім Клаудія поділилася зі мною одним із найпотужніших прозрінь з тих, що я будь-коли чула про процес підйому після падіння: «Дуже важко лежати долілиць на арені, але, якщо розплющити очі, поки ви лежите, і роззирнутися навколо, ви зовсім по-новому поглянете на світ. Ви побачите те, чого не бачите стоячи. Ви побачите більше боротьби, більше конфліктів і страждань. Ви станете більш співчутливим, якщо розплющите очі і роззирнетеся довкола».