Серце може розбитися, коли нас відкидає той, кого ми кохаємо. Біль виявляється сильнішим, якщо ми сподівалися, що інша людина теж нас кохає, але очікування взаємного кохання не завжди призводить до розбитого серця. Кохання без взаємності може завдавати болю.
Смерть коханої людини розбиває серце. Я не сподіваюся, що ця людина житиме вічно, і в смерті ніхто не винен, попри паління, погане харчування, відсутність фізичних вправ чи щось подібне. Але моє серце однаково розбивається. Подібним чином серце може розбитися через втрату чогось істотного (можливо, навіть життєво важливого) у людині, яку я кохаю. Я не хочу, щоб мої діти залишалися дітьми усе своє життя, але іноді втрата ними дитячої невинності розбиває серце.
Втрата кохання не має бути необоротною, аби розбити серце. Розлука з коханою людиною може розбити ваше серце. Зміни в людині, яку я кохаю, можуть бути позитивними. Можливо, це значний особистісний ріст, і я можу радіти й пишатися цим. Але це може змінити наші стосунки і розбити моє серце.
Цей перелік можна продовжувати. Сила-силенна подій здатні розбити наше серце... Спільним знаменником є втрата кохання або передбачена втрата кохання.
Кохати сильно і щиро означає стати вразливим. Я попереджав пари, які збираються одружитися, що можу сказати їм з упевненістю тільки одне: вони завдаватимуть болю один одному. Кохати означає зазнати втрату кохання. Розбитого серця не уникнути, хіба що ми взагалі відмовимося від кохання. Чимало людей чинять саме так».
Сенс прекрасного листа отця Джо — це те, що насамперед потрібно зрозуміти, якщо ви осмислюєте історію розбитого серця: «Розбите серце — це те, що відбувається, коли кохання втрачено». Як зазначає Джо і як показує історія Клаудії, втрата любові не повинна бути остаточною або навіть відчутною. Це може бути любов, втрачена через страждання, залежність або будь-яку проблему, яка позбавляє нас здатності дарувати любов і отримувати її.
Більшість із нас не квапляться визнавати, що наші серця розбиті, з двох причин. По-перше, розбите серце зазвичай асоціюють із романтичним коханням. Це обмежене уявлення утримує нас від повного визнання того, що відбувається. Найбільші страждання мого життя пов’язані з родинними втратами: розлученням батьків, болем мами після вбивства дядька, коханням до того, хто боровся з душевною травмою і наркотичною залежністю, втратою бабусі, яка потерпала від хвороби Альцгеймера і померла. Друга причина того, чому ми не визнаємо розбитого серця, пов’язана з однією з найскладніших емоцій у людському житті — горем. Якщо те, що я відчуваю, — це біль розбитого серця, то горе неминуче.
Осмислення горя
Як людина, яка упродовж майже п’ятнадцяти років вивчає емоційний бік людського існування, я можу стверджувати, що горе — це, можливо, найстрашніша для нас емоція. Ми, люди, боїмося мороку, який приносить із собою горе. Ми, як суспільство, патологізували горе і перетворили його на щось, від чого потрібно зцілитися або що слід пережити. Визнання своїх історій великого горя — це величезна проблема, позаяк ми живемо в культурі, яка радить нам горе заперечувати.
Існує багато корисних книжок про природу горя і процес скорботи. Чимало цих джерел спираються на наукові дослідження, але деякі з найглибших цілющих книжок — це мемуари осіб, які мужньо поділилися своїми власними історіями. Повний перелік цих творів я розмістила на моєму сайті (brenebrown.com). Тут я хочу поділитися тим, що дізналася про горе зі свого дослідження. Зокрема, інформацією про три фундаментальні елементи горя: втрату, тугу і почуття розгубленості.
Втрата. Смерть і розлука є вагомими втратами, пов’язаними з горем, але деякі учасники дослідження описували втрати, які важче визначити або описати. Серед них були втрата того, до чого ми звикли; втрата того, що могло б бути; втрата того, що, на нашу думку, ми знали або розуміли про щось чи про когось.
Здається, що горе спричинене втратою чогось поза межами нашого розуміння: ми відчуваємо, наче нам не вистачає того, чого ми не помічали або не усвідомлювали, поки воно в нас було, а втративши його, відчуваємо біль. У зворушливому романі «Провина зірок» («The Fault in Our Stars»)62Джон Ґрін описує одну з тих таємних втрат, які супроводжують горе: «Я втратив задоволення від спогадів, тому що не залишилося більше нікого, з ким можна було згадувати. Коли втрачаєш людину, з якою тебе пов’язують спогади, ти наче втрачаєш сам спогад, неначе все, що ми робили, стало менш реальним і важливим, ніж кілька годин тому». Ця цитата зачепила мене тому, що поки я не прочитала її, то не могла сформулювати одну з втрат, яку я все ще відчуваю через розлучення моїх батьків: веселі спогади, пов’язані з ними обома. Я знаю, що такі події були, але мої батьки і я більше не пов’язані спогадами так, як раніше.