«Практикуючи співчуття, ми можемо досвідчити страх перед болем. Практика співчуття вимагає сміливості. Вона спонукає нас навчитися розслаблятися і повільно наблизитися до того, що нас лякає… Для розвитку співчуття ми використовуємо увесь свій життєвий досвід: наші страждання, співпереживання, а також свою жорстокість і страхи. Так і має бути. Співчуття — це не взаємини між цілителем і пораненим. Це взаємини між рівними. Тільки в тому випадку, якщо ми добре пізнаємо власні темні сторони, ми зможемо сприйняти темну сторону інших людей. Співчуття стає справжнім, коли ми усвідомлюємо спорідненість людського роду».
Хоча Клаудія усе ще в процесі осмислення, вона сказала мені, що її досвід допомагає їй бути співчутливішою до себе самої і співпереживати іншим. Пізнаючи свою темну сторону, вона навчається співчувати темним сторонам інших людей. Найспівчутливіші люди, з якими я зустрічалася і спілкувалася, — це люди, які не тільки зазнавали падінь на арені, але й були достатньо хоробрими, щоб розплющити очі на страждання інших, що лежать долілиць поруч.
Навколо відмінностей між співчуттям, співпереживанням і симпатією багато дискусій. Спираючись на отримані мною дані, я зробила такі висновки.
Співчуття. Визнаючи темне і світле в нашій людській спільноті, ми зобов’язуємося, зіткнувшись зі стражданням, виявляти любов і доброту до себе та інших.
Співпереживання (емпатія) — це найпотужніший інструмент співчуття; це емоційна навичка, яка дозволяє нам реагувати на інших людей з увагою і турботою. Співпереживання — це вміння зрозуміти, що відчуває інша людина, і виявити це розуміння. Важливо зазначити, що співпереживати означає зрозуміти те, що відчуває інша людина, а не відчувати те саме, що й вона. Якщо хтось почуває себе самотнім, співпереживання вимагає від нас не почувати себе самотнім також, а лише згадати власний досвід самотності, щоб зрозуміти і підтримати іншого. Можна вдавати співпереживання, але, коли ми чинимо саме так, це не зцілює і не поєднує нас із тим, хто страждає. Умовою для справжнього співпереживання є співчуття. Ми можемо співпереживати, якщо готові розділити біль іншої людини. Співпереживання — це протиотрута від сорому і серце взаємовідносин.
Симпатія виникла в моїх дослідженнях як форма відокремленості, а не інструмент встановлення зв’язків. Симпатія віддаляє. Коли хтось каже: «Мені шкода тебе» або «Це, мабуть, було жахливо», він тримається на безпечній відстані. Замість того щоб використати потужне «я також» співпереживання, симпатія дає зрозуміти: «Не я», а потім додає: «Але мені тебе шкода». Симпатія — це радше причина сорому, аніж те, що зцілює від нього.
Переворот
Клаудія і далі осмислює свою історію та шукає дельту й ключові знання, а я сподіваюся, що вона пам’ятатиме: вибір допитливості і внутрішнього зв’язку замість уникання або замкненості у собі, коли відчуваєш біль, — це вибір мужності. Також це шлях до народження співчуття, духовного зв’язку і пробачення. Люди з розбитим серцем насправді найхоробріші серед нас, тому що вони наважилися любити і наважилися пробачити.
Клайв Льюїс так чудово сказав про це в одній із моїх найулюбленіших цитат:
«Любити означає бути вразливим. Будь-що ви полюбите — і ваше серце напевно буде вичавлене та, ймовірно, розіб’ється. Якщо ви хочете зберегти його недоторканим, нікому його не віддавайте, навіть тварині. Ретельно обгорніть його захопленнями і маленькими приємностями, уникаючи будь-яких прив’язаностей. Надійно замкніть його в скриньці або в труні власного егоїзму. Але в цій скриньці — надійній, темній, нерухомій і позбавленій повітря — серце зміниться. Ні, воно не розіб’ється; воно стане небитким, непроникним і незмінним. Любити означає бути вразливим»66.
8. Довірливий простак
Осмислення потреби, зв’язку, суджень, власної цінності, привілеїв і прохання про допомогу
Квітень
Я зателефонувала до Аманди, щойно прочитала в газеті про лекцію: «Енн Ламотт приїжджає до міста! Мабуть, це знак!»
Моя подруга і колишня аспірантка Аманда поділяє мій ентузіазм щодо праці Ламотт, і ми запланували відвідати її лекцію разом. Аманда — одна з найрозумніших осіб, яких я знаю, і ніколи не ухиляється від гарненької теологічної суперечки. Ми й досі ведемо постійні, іноді затяті, але завжди цікаві дискусії про природу віри. Аманда, яка походить з родини євангелістів, у той час почала досліджувати інші вияви віри. Ми зі Стівом розмірковували про повернення до лона церкви з тієї ж причини, що й більшість людей: у нас були маленькі діти, і ми хотіли, щоб вони пізнали принаймні ази віри, які допоможуть їм зробити свій власний вибір.