Я також раділа, що відтепер у нас було місце, до якого ми можемо повертатися, — місце, де можна зробити внесок у допомогу спільноті і навчити дітей чинити так само.
Щойно ми припаркувалися, діти вискочили з машини і помчали до фонтану на внутрішньому подвір’ї. Я гукнула: «Не намокніть! Не пхайте руки у фонтан! Не забрудніться! Ми сьогодні фотографуємося!» Стів похитав головою, неначе кажучи: «Щасти тобі».
Минаючи головний вхід і прямуючи до бічних дверей, я зауважила під навісом стосик газет і трохи сміття. «Це моя церква. Цього сміття не має тут бути». Я підійшла, згребла однією рукою розкидане сміття, а іншою взяла газети і пішла до сміттєвого контейнера.
З кожним кроком я відчувала посилення жахливого смороду. Інстинктивно я понюхала сміття в лівій руці. Нічого. Можливо, затхла картопля фрі. Потім я піднесла до обличчя газети в правій руці. Нюхаючи папір, я подумки оцінила вагу, щільність і вигляд газет, дивно складених трикутником, що утворював майже ідеальну кишеню.
— О боже! Це лайно! Стів, допоможи! Це лайно! О боже! От срань господня! Тут хтось напаскудив!
Я з криком помчала до смітника. Я викинула все до контейнера і трусила над ним порожніми руками, наче намагалася скинути мікроби. Стів буквально зігнувся навпіл, істерично регочучи.
— Це не смішно. Чому ти смієшся? О боже! От срань господня, я така бруднюща!
Стів насилу витиснув із себе:
— Припини це казати! О, я не можу. Це дуже смішно!
Обурена, я відгавкнулася:
— Що тут смішного? Нічого смішного тут немає.
Стів на мить припинив реготати і мовив:
— Срань господня. Розумієш? Срань господня!
І він знову розреготався.
Я закотила очі і попрямувала до туалету. Після четвертого, ретельного, наче перед операцією, миття руки з милом, я зрозуміла, що це і справді було смішно. Коли я вийшла, Стів чекав на мене з покаянним виразом обличчя, яке швидко змінилося ще одним вибухом неконтрольованого сміху.
Протягом декількох наступних місяців я щоразу згадувала той стос газет, коли бачила безхатченків, яких, на жаль, майже щодня зустрічаєш в урбаністичному Г’юстоні. Я думала про те, як принизливо не мати місця, щоб сходити в туалет, ніде, окрім як на газету біля входу до церкви. Я думала про безхатченків, з якими працювала, коли була соціальним працівником, і про те, скільки серед них було військових ветеранів, і як більшість із них боролася з душевними травмами, залежностями й психічними захворюваннями. Я також думала про страх, який усе ще огортав мене, коли я зупинялася на світлофорі поруч із жебраком.
Я досі відводила погляд, але не зарозуміло, а інцидент з газетою спонукав мене запитати себе, чи не пов’язано це з усвідомленням, що я недостатньо допомагаю іншим людям. Моя реакція на дискомфорт часто така: «Роби більше! Допомагай більше! Давай більше!» Можливо, я могла б дивитися людям в очі, якби не відчувала пекучого сорому за те, що не допомагаю. Отож я збільшила свої пожертви і напакувала в машину побільше напоїв і цільнозернових батончиків.
Але це не допомагало. Щось надалі заважало мені дивитися на людство по той бік автомобільної шибки.
Вересень
Через три місяці після фотографування в церкві я зайшла до супермаркету зі здоровою їжею за готовим обідом для себе і товаришки, яка відновлювалася після операції. Схилившись над вітриною із салатами та гарячими стравами, я зауважила чоловіка, що спостерігав за мною. Це був білий чоловік середнього віку у фланелевій сорочці, брудних джинсах і черевиках, обліплених грязюкою. Він так низько насунув картуза на обличчя, що його очей майже не було видно. У нього був такий вигляд, ніби він працював на будівництві. Можливо, я б не звернула уваги на нього, якби він не стояв на одному місці, переступаючи з ноги на ногу і вивчаючи гарячі страви.
Ми поглянули один одному в очі, і я збентежено всміхнулася і відвела погляд. Зненацька він витягнув із кишені телефон і почав говорити. Як людина, яка теж застосовує трюк із телефоном у незручних ситуаціях, я зрозуміла, що саме він робить — на іншому кінці дроту нікого не було. Мої підозри підтвердилися, коли він сунув телефон в кишеню на півслові, щойно я підійшла до іншої вітрини з гарячими стравами.