Суть у тому, що ми потрібні один одному. І йдеться не лише про цивілізаційні, пристойні, зручні потреби. Ніхто з нас не проживає життя, не зіткнувшись з розпачливою, безладною і нецивілізованою потребою в допомозі, про яку ми згадуємо, зустрівши людей, котрі намагаються перебороти великі труднощі.
Ця залежність починається, коли ми приходимо на світ, і триває до самої смерті.
Ми повністю приймаємо нашу залежність в дитячому віці і у певній мірі погоджуємося на допомогу наприкінці життя. Але в середині життя ми помилково стаємо жертвами міфу про те, що успішні люди — це ті, які допомагають, а не потребують допомоги, а надломлені люди насамперед потребують допомоги, а не допомагають. Якщо нам не бракує коштів, ми можемо навіть заплатити за допомогу і створити оманливе враження, що ми цілком самодостатні. Але істина в тому, що гроші, впливовість, ресурси або впевненість у власних силах не можуть змінити нашу фізичну, емоційну і духовну залежність від інших. Ані на початку життя, ані в його безладній середині, ані наприкінці.
Для більшості з нас бути «довірливим простаком» означає бути бовдуром, нездарою або попихачем — ганебні визначення, які асоціюються зі слабкістю і браком клепки. Для незнайомців, які розламували хліб в будинку моєї бабусі, її «міченість» була ознакою сміливості й співчутливості. Для бабусі щедрість і надання допомоги не були чимось протилежним до її отримання: вони були складовими згуртованості людства.
9. Визнання поразки
Осмислення страху, сорому, перфекціонізму, провини, відповідальності, довіри, поразки і жалю
Співробітники вважають Ендрю уважним слухачем, мислителем, експертом в галузі стратегій і охоронцем корпоративної культури. Він не балакучий, але, коли говорить, усі до нього прислухаються. Колеги з успішної рекламної агенції, у якій він працює дванадцять років, цінують його точку зору, особливо коли йдеться про складання кошторису і формування пропозицій. Один його співробітник сказав: «Усі і в усьому покладаються на Ендрю. Його слово — золото, і всі йому довіряють».
Ендрю входив до невеликої групи топ-менеджерів, з якими я зустрічалася для обговорення своїх перших думок щодо процесу підйому після падіння. Після зустрічі Ендрю, як і Клаудія, підійшов до мене, щоб поділитися досвідом, який він називав болісною професійною поразкою. Я вдячна йому і двом його співробітникам за інтерв’ю. У його історії я часто впізнавала себе, і ви, мабуть, також впізнаєте.
У більшості рекламних агентств для потенційних клієнтів складають пропозиції, які містять творчі концепції і приблизний кошторис. Це дуже відповідальна робота, на яку впливає жорстка конкуренція серед рекламних агентств за клієнтів і постійне тертя між творчими і фінансовими підрозділами компанії. Креативники прагнуть ошелешити клієнтів, а команда фінансистів повинна переконатися в прибутковості проекту. Один з основних обов’язків Ендрю — це контроль кошторису і схвалення остаточного бюджету кожної пропозиції. По суті, потрібно сказати потенційному клієнтові: «Ми можемо зробити ось це за такі гроші».
Оскільки Ендрю завжди вирішує суперечності між мистецтвом і грошима найкращим для всіх чином, його поважають і люблять працівники обох підрозділів. Колега з творчої команди сказав: «Якщо Ендрю каже мені, що потрібно скоротити витрати, я знаю, що він добре все обміркував і розуміє, що саме просить мене зробити. І я це роблю». Один із підлеглих Ендрю сказав: «Я вчуся у нього і довіряю йому на сто відсотків. Він один із найвдумливіших людей, яких я знаю. І він дуже відвертий».
Довіра і вплив, заслужені Ендрю протягом багатьох років праці, також зробили його неофіційним охоронцем корпоративної культури. Він погодився з тим, що між колегами час від часу неминуче виникає напруженість, але він не толерує пліток, фаворитизму і перемовин за спиною. Навіть у найгарячіших суперечках, яких було чимало, він завжди прямолінійний, шанобливий і цінує думку інших. З нього беруть приклад усі працівники.