— Я маю сказати вам, — визнав він, — що, коли ми вирішили взятися за цей проект, я занадто зосередився на доведенні того, що ми можемо його зробити, і забув поставити найважливіше питання: чи маємо ми за нього братися? Ще до його початку ми були максимально завантажені, і я знав, що цей клієнт, можливо, нам не підійде. Мені слід було відступити вбік і поставити запитання, але я цього не зробив. Я припустився помилки і прошу вибачення. Я сподіваюся, що зможу повернути вашу довіру.
У кабінеті запала тиша, аж поки Мануель нарешті не сказав:
— Дякую тобі за ці слова. Я довіряю тобі. Що робитимемо далі?
Ендрю сказав, що, враховуючи витрачений час працівників, гроші і ресурси, вкладені компанією, потрібно усім разом вирішити, продовжувати цей проект чи ні. Сам він голосує за відмову. Мануель також підтримав позицію Ендрю і поглянув на Синтію, менеджера по роботі з клієнтами. Напружені стосунки між Мануелем і Синтією не були секретом, і всі присутні знали, що Синтія може з точністю до цента повідомити, скільки грошей втратило агентство протягом двох місяців напруженої праці над проектом. Синтія нахилилась вперед у кріслі і сказала:
— Я бачила, як вони поводилися з Мануелем учора. Я голосую за бісову відмову.
Решта команди погодилася, одностайно проголосувавши за відмову.
Ендрю розумів, що це рішення матиме для репутації компанії не лише фінансові наслідки. Дуже незвично зайти так далеко в процесі відбору проекту і відмовитися від конкурсу. Але це був ризик, який він сам, команда і власники агентства приготувалися нести. Під час розмови з клієнтом, у якій Ендрю пояснював своє рішення, він не звинувачував представників компанії-клієнта за їхню поведінку під час презентації, але натомість узяв на себе відповідальність за неточну оцінку затрат і часу. Декілька місяців опісля йому зателефонували з підрозділу брендінгу тої компанії, запитуючи враження про досвід співпраці. Ендрю здалося, що компанія намагалася зрозуміти причини своєї репутації як важкого партнера. Цього разу він докладно розповів про зіткнення корпоративних культур і поведінку представників компанії, яку вважає непрофесійною.
Ендрю і його колеги розповіли мені, що того дня, коли вони вирішили відмовитися від проекту, дещо змінилося. Ендрю вважав, що це пов’язано з тим, що Мануель і Синтія об’єдналися, аби захистити команду. Його колеги погодилися, що це був важливий момент, але вони також сказали, що готовність Ендрю визнати свою помилку і вибачитися піднесла усім дух. Вони обоє підкреслили, що рівень довіри, поваги і гордості у колективі після цього випадку злетів до небес.
Ендрю сказав:
— Ми працювали разом. Ми впали разом. Ми разом видряпалися нагору. Це змінює людей.
Розпізнавання
Ендрю чітко розпізнав момент свого падіння на арені. Він відчув біль і провину за те, що не втрутився, побачивши, що до його талановитої команди непоштиво поставилися під час презентації, яка була такою важливою для них. Його допитливість спонукала не стільки до питання «Що я відчуваю?», як до питання «Що мені робити далі?».
Осмислення
Ендрю сміявся, розповідаючи мені, що, на його думку, він склав найкоротшу БПЧ в історії — одне речення з двох слів: «Я невдаха». Коли я запитала його, що саме він усвідомив під час осмислення цього випадку, щоб зуміти перейти від «Я невдаха» до «Я припустився помилки», він сказав: «Мені довелося прийняти провину, сором, страх, перфекціонізм, відповідальність, довіру і, звісно, невдачу. Я можу поблажливо поставитися до інших людей, але я невблаганний до себе. Повернення довіри до себе — ось що стало для мене вагомою частиною осмислення».
Осмислення сорому та перфекціонізму
Різниця між соромом і провиною залежить від того, що ми говоримо самим собі. Сором акцентує увагу на суті людини, а провина — на її поведінці. Це не просто семантика. Існує величезна різниця між «Я припустився помилки» (провина) і «Я невдаха» (сором). Перше — це визнання недосконалої людської натури. Друге — вердикт власному існуванню.
Завжди корисно пам’ятати, що, коли за кермом перфекціонізм, сором опиняється на пасажирському сидінні поруч. Перфекціонізм — це нездорове прагнення. Він не запитує: «Як я можу стати кращим?» Він запитує: «Що подумають люди?» Коли ми розмірковуємо над своїми історіями, корисно запитати себе: «Чи було в цій історії щось таке, що змусило мене відчути себе так, наче я відкрив іншим, що я не той, ким хочу виглядати в очах людей? Чи не почав розпадатися мій картковий будиночок удавання / запобігливості / досконалості / демонстрування / доведення?»