Рот на замку (vault). Ви не ділитесь інформацією або історіями, які вам не належать. Мені потрібно знати, що мої секрети зберігають і що зі мною не діляться конфіденційною інформацією про інших людей.
Дотримання власних принципів (integrity). Ви обираєте сміливість замість комфорту. Ви вибираєте те, що правильно, а не те, що весело, швидко або легко. І ви вирішуєте практикувати власні принципи, а не просто сповідувати їх.
Незасудження (nonjudgment). Я можу попросити те, що мені потрібне, і ви можете попросити те, що потрібне вам. Ми можемо говорити про те, що відчуваємо, не засуджуючи одне одного.
Великодушність (generosity). Ви намагаєтеся робити найвеликодушніші припущення щодо намірів, слів і дій інших.
Довіра до себе часто стає першою втратою під час падіння. У багатьох опитуваннях, що стосуються професійних і особистих невдач, учасники дослідження кажуть: «Я не знаю, чи зможу я довіряти собі знову» або: «Я втратив віру у власні судження». Якщо ви перечитаєте цей контрольний перелік і зміните займенники, то побачите, що BRAVING також є потужним інструментом для оцінки нашої довіри до себе.
В — Чи поважав я свої власні кордони? Чи чітко розумів, що прийнятно, а що ні?
R — Чи був я надійним? Чи робив те, про що говорив?
А — Чи брав я на себе відповідальність?
V — Чи поважав таємниці інших і чи не ділився конфіденційною інформацією?
I — Чи діяв, дотримуючись власних принципів?
N — Чи просив про те, що мені потрібне? Чи не засуджував я потребу в допомозі?
G — Чи був великодушним до себе?
Якщо ви перевірите вибір і вчинки Ендрю на відповідність будь-якому із цих елементів довіри, то побачите, що помилки не руйнують довіру так, як порушення особистої відповідальності, життєвих принципів чи цінностей. Довіра і помилки можуть співіснувати і часто співіснують, якщо ми виправляємо свої помилки, дотримуємося своїх цінностей, протистоїмо сорому і не перекладаємо провину на інших.
Осмислення невдачі
У голові Ендрю повсякчас лунали слова: «Я невдаха». Невдача — це слизьке слово, тому що ми використовуємо його для опису широкого спектру досвіду — від ризикованих вчинків, які не виправдали себе, або ідей, які ніколи не були втілені в життя, до болючих, переломних життєвих втрат. Яким би не був досвід, невдача здається змарнованою нагодою, чимось, що не можна переробити або скасувати. Незалежно від контексту і розміру невдача приносить із собою відчуття, що ми втратили частину своєї особистої сили.
Чимало з нас негативно, до спазмів у шлунку, реагують на слово «сила». Я вважаю, що так відбувається тому, що ми автоматично об’єднуємо поняття сили і влади. Але я веду мову радше про силу, визначення якої дав Мартін Лютер Кінґ: «Сила — це здатність досягати своїх цілей і спричиняти зміни»72.
Невдача часто призводить до відчуття безсилої безпорадності лише тому, що ми не досягли своїх цілей і / або змін, які прагнули побачити. Зв’язок між невдачею і безпорадністю важливий, тому що, як переконали мене роки досліджень, відчуваючи власне безсилля, ми стаємо найнебезпечнішими для себе і для людей навколо. Безпорадність спричиняє страх і розпач. Проаналізуйте випадки насильства — від знущання до тероризму, — і у більшості випадків виявите нестямну спробу втекти від безпорадності.
Відчуття безпорадності, яке часто супроводжує невдачу, починається зі знайомих кожному розмірковувань, що «могло б бути» або «мало б бути». І наш страх зростає в тандемі із силою віри у те, що можливість назавжди втрачена. Відчуття безпорадності, що поступово зміцнюється, зрештою призводить до відчаю. Моє улюблене визначення відчаю дав письменник і пастор Роб Белл: «Розпач — це духовний стан. Це віра у те, що завтра буде таким самим, як сьогодні»73. Моє серце завмерло, коли я почула, як він каже це. Господи, я знаю, що відчуваєш, опинившись під скелею і від щирого серця повіривши, що немає жодного виходу і що завтра я буду все ще тут. Як на мене, це відчуття — свідчення абсолютної духовної кризи.
Під час дослідження я з’ясувала: щоб позбутися відчуття безпорадності і відчаю, потрібна надія. Надія — це не емоція, це когнітивний, розумовий процес, що складається, за визначенням дослідника С. Р. Снайдера, з трилогії «цілі, шляхи досягнення, засоби»74. Надія з’являється, коли ми можемо поставити цілі, володіємо завзятістю і наполегливістю, аби досягнути цих цілей, і віримо в свою здатність діяти. Снайдер також виявив, що надії можна навчитися. Коли встановлені кордони, є стабільність і підтримка, діти вчаться надії у батьків. Але навіть якщо ми не навчилися сподіватися в дитячому віці, ми можемо зробити це, коли дорослішаємо. Просто цьому складніше навчитися, коли стаємо старшими, тому що ми повинні долати накопичені звички, як-от тенденцію відмовлятися від цілей, якщо їхнє досягнення пов’язане з труднощами.