«Я не розумію, — відповіла я. — Що означає максимально уцінені?» Я сиділа на підлозі в кухні і слухала його пояснення процесу переміщення книжок зі складів до відділів уціненої літератури. Книжки, що залишаються, ріжуть на макулатуру.
«Мене розчавили», — думала я. Для мене це була руйнівна поразка. П’ять років праці знищено протягом півріччя. Я відчувала водночас безпорадність, розпач і сором. Після того як я три тижні покладала провину за свою ганьбу на інших і картала себе за все, що повинна була і могла зробити, Стів допоміг мені вибратися з-під цієї скелі. Як я потім зрозуміла, найважче не ховати все в собі, зважившись на болюче осмислення того, що сталося. А правда полягала в тому, що я підготувала себе до поразки.
Присягаюся, якби в мене була можливість надрукувати цю книжку знову, я б зробила все інакше. Я б не виряджалася у новий одяг, сидячи й чекаючи, поки хтось постукає в двері і запитає про мою роботу. Я б одягнула кросівки і почала б сама стукати в усі двері.
Відтоді я видала чотири книжки, але все ще відчуваю страх, відкритість і вразливість, готуючись поділитися новою ідеєю зі світом. Я досі легенько тремчу, коли повертаюся обличчям до людей і кажу: «Я стараюся, і мені важлива ваша підтримка!» Але я намагаюся не забувати, що мені самій подобаються люди, щиро захоплені своєю роботою.
Розмірковуючи про свій досвід, я також з’ясувала: якщо ти сам не цінуєш свою працю, то цього не робитиме ніхто.
Протягом останніх десяти років я досить глибоко осмислювала невдачу і сором, аби зрозуміти: можна зробити все правильно, можна підбадьорити себе, отримувати максимальну підтримку і бути на сто відсотків готовим до поступу, однак зазнати невдачі. Це відбувається з письменниками, художниками, підприємцями, лікарями, вчителями — назвіть кого завгодно. Але якщо ви можете озирнутися і побачити, що не відступили, що віддалися справі цілком — ви відчуватимете себе інакше, ніж люди, які не зуміли відкритися повністю. Можливо, вам доведеться зазнати невдачі, але натомість не доведеться боротися з пекучим соромом, який ми відчуваємо, коли не віддаємося справі усім серцем.
Крім оцінки докладених нами зусиль, досвід власної невдачі також формує те, чи живемо ми згідно із власними принципами: чи віддалися справі усією душею і чи залишилися вірними собі? Коли ви осмислюєте невдачу і чітко розумієте, що ваш вибір не відповідав вашим цінностям, доведеться боротися не лише з невдалим падінням, але й з відчуттям, що ви себе зрадили. Ендрю довелося змиритися зі своїм рішенням відкинути побоювання і занепокоєння через новий проект, промовчавши під час зборів про те, у що вірив усім серцем. Мені довелося осмислювати наслідки замовчування свого інстинктивного бачення того, як найкраще висвітлити тему сорому, аби моя книжка стала успішною.
Я знала, що для мене (можливо, не для кожного, але для мене — напевно) найефективніший спосіб поговорити про сором — це вдатися до буденних історій, навіть смішних чи абсурдних, як-от історія про «сексуальний рис», щоб проілюструвати, як ми стаємо жертвами безглуздих і недосяжних уявлень про досконалість. Але я прислухалася до поради Ніцше, пропустила її через свій «недостатньо хороший» процесор і трансформувала у повідомлення: «Подорослішай. Стань серйозною і припини вдавати клоуна». Я також дізналася, як продавати книжки — одягнути сумку-гаманець і таке інше. На жаль, у той час я також пропустила крізь той самий бісів процесор зауваження про «видання з марнославства» і вирішила, що справжній і глибокодумний автор має дистанціюватися від неприємного випробування просуванням і продажем книжки.
Озираюся нині на цих два досвіди і розумію, що обидва були потенційними моментами падіння на арені. Сподіваюся, якби вони проживались зараз, то допомогли б мені зрозуміти невпевненість у собі і сором.
Я вдячна редакторові за пораду, але це не означає, що я маю беззаперечно її виконати.
Чорт забирай! Це зауваження про видання книжки з марнославства боляче вразило мене і, ймовірно, мало присоромити, але його сприйняття докладених мною зусиль не має впливати на мою самооцінку. Проте тоді у мене не було інформації або досвіду, який є зараз, отож замість того, щоб проаналізувати біль, який відчула, я притлумила його, вхопившись за пораду експерта. Надавши більшої цінності думкам експертів, а не власним відчуттям і знанням про свою роботу, я болісно пережила ці розмови (які були моментами падіння).