— Даруйте, мені потрібно поговорити з доктором Браун про захід.
Коли я нарешті обернулася, вона опинилася буквально за кілька сантиметрів від мене. Протискаючись іще ближче, вона простягнула мені руку. Я відступила назад, наскільки вдалося, але відстань між нами і далі не перевищувала півметра. Отож я лише підняла брови, вітаючись, і сказала:
— Привіт, я Брене. Приємно познайомитися.
Між нами було збіса мало місця, щоб ручкатися.
До цього часу переді мною залишалося лише три людини. Я обернулася, аби ми обоє дивилися вперед, і заговорила з нею через плече:
— Отже, ви одна з організаторок заходу? Усе минуло дуже добре.
— О ні, — відповіла вона. — Я представляю велику мережу організацій. Я хотіла поговорити з вами про можливість участі в деяких наших заходах. Я ходжу на лекції, наче розвідниця, шукаючи талановитих промовців.
Її хитрість трохи мене роздратувала, але я зуміла стриматися. За три хвилини, поки я брала столове начиння, салат з куркою і бляшанку із содовою, я дізналася від Памели три речі.
1. Вона ненавидить свою роботу, тому що її начальники завжди кажуть, що в разі скорочення штату її посаду ліквідують першою.
2. У неї немає освіти в галузі психічного здоров’я, але вона бачила стільки презентацій, що може говорити на ці теми краще, ніж більшість людей, які заробляють на життя лекціями.
3. Вона мріє припинити розшукувати промовців і сама стати лекторкою.
Залишивши позаду тарілки, наїдки та напої, я обернулася до неї, промовила: «Гаразд, було приємно з вами познайомитись» — і пішла геть. Я сіла за стіл, зарезервований для нашої групи. Там було ще порожньо, студенти залишили свої сумки і програмки, аби ніхто не посів їхніх місць. Я навмисне сіла на вільне місце між двома позначеними, щоб приділити увагу студентам. Памела, котра рішуче йшла за мною, поставила свою тарілку поряд з моєю і переклала чиюсь куртку і програмку, звільняючи для себе місце.
Я ще не встигла нічого сказати, а вона вже сиділа поруч. Я зиркнула на неї, примруживши очі і стиснувши губи.
— Мої шефи відрядили мене знайти хороших промовців. Я б могла виступати краще, ніж більшість із них. Звісно, я не можу сказати їм про це. Вони хочуть дипломованих фахівців, неначе перелік умовних позначень біля вашого імені робить вас добрим оратором. Але я не можу нічого їм відповісти, тому що вони нагадають мені, що я не маю для них жодної вартості. Мені так хочеться сказати їм, що не можу знайти гідних промовців, і запропонувати свої послуги! Але вони надто недоумкуваті і схиблені на грошах, щоб визнати талант, який перебуває просто перед їхнім носом.
До столу підійшли студенти. Юнак, чиї речі вона пересунула, на мить зніяковів, а потім сів на інше місце. Памела практично підскочила зі свого стільця їм назустріч, вона пронизливо лементувала:
— Погляньте! Погляньте! Нам пощастило обідати з промовцем! Хіба вона не дивовижна? Вона просто диво!
У її словах я відчувала гіркоту і страх. Вона чимдуж намагалася вдати хвилювання перед студентами, а мені було цікаво, скільки часу вона зможе стримувати гнів і обурення. Я не розуміла, чому вона так сердиться, але було зрозуміло, що це так. Я залишалася за столом півгодини, намагаючись зосередитися на розмові зі студентами, а потім підвелася. Студенти дивилися на мене з розумінням і дещо нервовим відчаєм через те, що залишаються поряд із цією жінкою. Памела витріщалася на мене з ледве прихованою зневагою. Так хотілося сказати їй: «Дякую за зіпсований обід», але це було б поганим тоном. Я лише сказала: «Будь ласка, вибачте, але мені потрібно збиратися на літак».
Спогаду про зустріч з Памелою вистачило, аби завагатися перед тим, як прочитати її листа. Я переглянула кілька інших повідомлень, зробила собі чашку кави, знову сіла біля комп’ютера і прочитала лист.
Докторе Браун!
Я сказала моїй начальниці Шеріл, що настійно рекомендую вас виходячи з того, що більшості учасників конференції, здавалося, сподобалась ваша презентація. Ймовірно, вона зв’яжеться з вами протягом кількох найближчих тижнів.
І невеличка дружня порада: якщо ви збираєтеся позиціонувати себе як експерта і вченого в своїй галузі, гадаю, вам важливо правильно вимовляти імена ваших колег. Коли ви цитували Пему Чодрон, ви сказали: «ПІ-ма ЧУ-дрон». Правильна вимова — Пе-ма Чод-рон.