Вона любила його, вона ненавиділа його, вона боялася його. Це все була правда.
«Якщо я не знаю, що це спричиняє, я не знаю, який ефект матиме заспокійливий засіб. Від цього їй може стати гірше», — каже Офелія Сурешу. Ліана, здається, функціонує на якомусь рівні між свідомістю та сном. Вона частково усвідомлює, може втриматися, щоб не впасти, пройти через уламки, може підійти до вікна. І все ж вона бачить те, чого немає, і як вона може бачити щось очима, які не фокусуються?
Офелія тремтить.
«У будь-якому випадку, я впевнений, що це вбереже її від порізів себе чи когось із нас», — каже Суреш, стиснувши руки в кулаки. Намагаючись не дряпати себе, наскільки Офелія може вгадати. «Що в цьому поганого?»
«Суреш, відчепись. Вона робить усе можливе, — каже Кейт. Потім вона звертається до Офелії. «Лікарю, чим ми можемо допомогти?»
«Офелія». Ітан хитає головою, вказуючи на Ліану.
Офелія негайно виходить з коридору, дивлячись на Ліану, хоча Ліана, здається, не робить нічого іншого.
— Потилиця, — тихо каже Ітан, коли Офелія підходить досить близько.
«Її спина…» — розгублено починає повторювати Офелія, а потім розуміє.
Вона підходить ближче, і, звичайно, знайомі вузлики поширюються по вразливій шкірі між верхньою частиною коміра комбінезона Ліани та її волоссям, зібраним у рваний хвіст.
Поширення? Чи просто подання по-новому?
Чо-чорт!
“Гаразд.” Пальцем у рукавичці Офелія обережно натискає на один з горбків. Він, як і раніше, звивається від тиску, а інші теж розлітаються. Однак цього разу вони, здається, збираються разом, об’єднуючись один з одним у групи по два або три замість того, щоб просто втекти від подразника.
Що? Офелія піднімає руку, щоб спробувати ще раз.
Ліана обертається навколо, злякавши Офелію, вона відступає.
— Ні, — різко каже Ліана. Її очі все ще не працюють належним чином, але це слово, безперечно, було достатньо чітким.
Офелія зводить руки на знак капітуляції й мовчить, поки Ліана не повертається до свого пильнування біля вікна.
«Якщо ми зможемо отримати зразок, можливо, ми зможемо побачити, з чим ми маємо справу», — півголосом каже Офелія Ітану. «А тоді, ми зможемо… видалити все, чим це є. Це біля поверхні». Трохи оптимістично, враховуючи, що медичний сканер не розпізнав нічого поганого у зразках крові, які вона перевіряла раніше. І подібність до ілюзій її батька змушує її вирвати. Ти заражена, Пташечко.
Але вони не можуть просто сидіти тут і чекати, поки те, що сталося з Берчем, станеться з Ліаною, з ними всіма. Таким чином, Офелія погоджується з Сурешем.
За мить Ітан неохоче киває. «У PMU є налаштування для видалення сторонніх предметів», — каже він. «Я використовував його раніше».
Добре. Тоді він зможе це зробити. Від полегшення, що оперуватиметься не вона — оперуватиме! — у неї підколюватимуться коліна.
Офелія дістає заспокійливий гіпо зі столу, де вона залишила його під рукою. Її пальці ковзають і ковзають у спітнілих рукавичках костюма.
Вона міцніше стискає гіпо, підходячи до Ліани біля вікна, обличчям до неї, а не до снігу назовні.
Ліана, здається, не помічає її присутності, лише продовжує бурмотіти собі під ніс.
Офелія піднімає руку, і все закінчується за секунду, лише швидкий поштовх до шиї Ліани, шипіння дозованих ліків крізь шкіру. Вона не робила нічого подібного з часів підготовки до її необхідної ротації через приватні замкнені палати Монтроуз.
Навіть тоді введення заспокійливих засобів мало бути останнім варіантом, і використовували його лише в тому випадку, якщо санітар або медсестра не могли впоратися.
Ліана спочатку не реагує на укол. Звісно, не те повільне падіння вперед чи хитання, яких очікує Офелія.
Рука Ліани злітає до її шиї в запізнілому захисті, і вона повертається до Офелії. На її обличчі не видно зради, навіть коли вона бачить гіпо в руці Офелії. Пустота обличчя Ліани моторошна, особливо в контрасті з шаленим тремтінням її очей під напівзаплющеними повіками.
«Все гаразд, все добре», — швидко каже Офелія, намагаючисьg заспокоїти її, якщо Ліана ще чує її.
Біль у голові Офелії раптово пульсує, наче кров намагається вирватися з її очних яблук.
Ісусе, у мене аневризма? Зараз? Вона тисне долонею на ліве око, не в силах зупинитися.
Ліана кидається вперед, не падає, а біжить. Її лікоть зачіпає ребра Офелії, коли вона пробігає повз, різкий, стріляючий біль, який відволікає Офелію від її голови і повертає до реальності, ще коли вона повертається до Ітана. Він ловить Офелію за лікоть і трохи підтримує її, перш ніж вона опускається на підлогу.