“О так.” Ліана рішуче киває. «Особливо Деніз». Вона огидно шумить.
Офелія не може втриматися, дивлячись на Северина, шукаючи його відповіді. Він закочує очі, ніжна веселість грає навколо його рота, ямочки з’являються з рельєфом.
Це трансформує його, повністю. У Офелії перехоплює подих, у грудях болить від сильного потягу емоції, яку вона спочатку не може визначити.
Потім вона розуміє. Туга. Ось що це таке.
Офелія швидко відводить погляд, її дихання коротке, обличчя тепле.
Ні, ні, ми цього не робимо. Технічно він ваш пацієнт. І він також командир місії.
«Ти маєш піти з нами завтра», — каже їй Ліана, абсолютно не звертаючи уваги на внутрішній жах Офелії. «Я можу показати тобі, як вони…» Вона раптово зупиняється, притискаючи долоню до брови над лівим оком.
“З вами все гаразд?” Офелія нахиляється вперед, занепокоєння вириває її з роздумів. «Все ще болить голова?»
«Я сьогодні розсіяна». Ліана викликає посмішку, яка коливається по краях. «Я впевнена, що піду завтра».
Офелія хмуриться. «Якщо вам стане гірше…»
— Не стане, — твердо каже Ліана. Вона опускає руку, ніби вирішуючи показати, що вона в порядку. Потім її погляд кидається вгору.
«Гей, Берч», — кличе Ліана, говорячи повз Офелію. «Ми зберегли вам місце».
Офелія повертається на кріслі, щоб побачити Берча, який заходить до центрального вузла з боку C. Він крокує зі швидкістю та цілеспрямованістю. Офелія припускає, що його спонукає голод — чи, можливо, роздратування через те, що він сидів би поруч із нею, але він повністю обходить її бік столу, обрізаючи вузький кінець.
«Де ви…» починає Ліана, коли він проходить повз її стілець до Суреша.
«Гей, що трапилося, Бір…», — починає Суреш, але не встигає закінчити.
Берч хапає спинку стільця й відсуває від столу, а потім кидає Суреша на підлогу, ніби хтось витрушує сміття з бака. Потім Берч сідає зверху, підводить руку і починає лупцювати Суреша, яке тільки може.
На секунду панує приголомшена тиша, раптова жорстокість така ж несподівана й небажана, як і стукіт у зовнішні двері шлюзу. Тоді крісло Северина скрипить об металеву підлогу, коли він оббігає навколо столу.
Офелія на мить завмерла, м’ясний присмак м’яса вражає її живіт.
“Ісус Христос! Берч, що ти робиш?» — запитує Кейт, безрезультатно смикаючи Берча за підняту руку.
Щось у її голосі, страх і розчарування в ньому позбавляють Офелію її тимчасового паралічу. Вона відштовхується від столу й кидається, щоб допомогти.
Северин хапає Берча за комбінезон і стягує його з Суреша, затискаючи руку Берча за спину та нахиляючи його вперед. Вони з Ліаною відтягують Суреша геть, дотримуючись певної відстані між Берчем і ним на випадок, якщо захват Северина не вдасться.
Обличчя Суреша — це закривавлена маска з розрізом під оком, роздвоєною губою та носом, який швидко набухає. «Що за біс?» — кричить він глухим голосом, притискаючи руку до рота.
“Що ти зробив?” — запитує Берч, шарпаючись у Северина в руках.
— Розслабся, — спокійно каже Северин. Лише напружений м’яз біля щелепи показує напругу, з якою він утримує Берча на місці. “Просто розслабся.”
«Про що ти говориш, дурню?» Суреш змахує кров, що стікає по щоці, розмазуючи її.
Офелія встає й хапає одну з серветок з вторинної переробки ганчір’я, які хтось приніс із камбуза.
«Зразки. Одного немає, — спльовує Берч.
Глибша, густіша тиша відразу заповнює простір.
Офелія зупиняється, тримаючи в руках тканину, не впевнена, чи правильно вона почула. Зразки з веж? Це про що?
У тисячний раз від початку цієї місії вона відчуває, що втрачає щось важливе. Негласну інформацію, яка надала б усьому цьому сенсу. Це схоже на те, що відчуваєш вітер від невдалого промаху, але ніколи не дізнаєшся, якої небезпеки ти щойно ухилився або чого слід остерігатися наступного разу.
Але Офелія ковтає питання, що піднімаються в її горлі. Якщо запитати зараз, це лише зміцнить її статус аутсайдера, і досвід показує, що навіть якщо вони сердяться один на одного, вони лише щільніше зімкнуть ряди проти неї.
«Не знаю, про що ти говориш. Я не торкався їх, відколи ми завантажили їх у камеру зберігання кілька годин тому». Суреш сідає, весь обурений, а Ліана клопочеться поруч. «Чому ти їх перевіряєш? Це моя робота».
«Було шість. Тепер їх лише п’ять, — каже Берч, ігноруючи запитання Суреша.
«Як ти взагалі туди потрапив?» тепер вже Суреш вимагає пояснення. Офелія простягає йому тканину, і він вихоплює її в неї, щоб притиснути до порізу під оком. «Я змінив пароль для цієї місії».