Нерозсудливо використовувати воду так рано в перший тиждень, але Сонік не збирається її скорочувати.
Коли вона висихає та одягається, вона проходить через центральний вузол, зупиняючись на стільки часу, щоб зварити каву в камбузі. Вона знову виснажена. З-за камбуза доноситься гучний брязкіт, а потім приглушена лайка. Кейт — або Кейт і Суреш — уже працюють у syscon.
З кавою в руці Офелія виходить з камбуза і пересікає центральний вузол до бічного шлюзу А, її голова занята переглядом того, що вона знає про Ліану з їхніх попередніх коротких розмов, і передбачає можливі шляхи їхньої розмови. Це… вона може це вирішити. Неможливо переоцінити відчуття полегшення від того, що в її сфері знань є щось, що можна передбачити. Їй здається, що вона вперше за кілька днів може вільно дихнути.
Як і раніше, Офелію зустрічає весела фігура в покинутому костюмі, притулена до вигнутої стіни коридору біля її кабінету. Навіть коли вона цього очікує, його зовнішній вигляд все одно трохи шокує, враховуючи, наскільки він виглядає як людина.
Шолом і плечі сьогодні ще більше опущені, оскільки верхній важкий костюм ковзає до підлоги, але ноги все ще схрещені в щиколотках, дивлячись на весь світ, як член команди, який припаркувався на сонці, щоб подрімати… без сонця, звичайно.
Зітхнувши, Офелія переступає через ноги. У неї виникає спокуса перенести його до центрального хабу, але вона підозрює, що це призведе до того, що він просто з’явиться в іншому місці. У її койці з підтягнутими покривалами.
Вона зупиняється, а потім повертається назад. ДЕЛАКРУА. Ім’я виблискує на ній у блоковому тексті, вишитому на нашивці.
Яка ймовірність того, що костюм належав члену екіпажу, відмінному від того, якого вони виявили вчора? Єдина людина, якій не потрібен навколишній костюм на цій планеті, це, ну, людина в такому стані. Це також означає, що він, швидше за все, помер у будинку, а потім вони… позбулися його тіла, витягнувши його назовні. А не якийсь нещасний випадок ззовні, який потім вимагав би його вилучення та підготовки до поховання. Це має певний сенс, враховуючи, як мало вони підготувалися.
Її рот стискається. Вона подумки зазначає, щоб сказати це Ітану. Це може зробити його розмову з диспетчером місії трохи більш гладкою, якщо він має ім’я, яким може поділитися. Ліану це також може заспокоїти, хоча, знову ж таки, Офелія підозрює, що вчорашня реакція Ліани, навіть її рішення поговорити сьогодні, більше стосується її невирішених проблем зі смертю Ави, ніж через власника Дурної Пташки, навіть якщо Ліана цього не усвідомлює.
Офелія настільки зосереджена на наступних кроках, що розуміє, що щось не так, лише коли відчиняє двері й ледь не наступає на розбиті залишки свого планшета системи iVR.
Вона відскакує і дивиться на залишки свого кабінету. Два стільці перекинуті, столи зсунуті з місця. Блокноти, які вона використовує для записів пацієнтів, перевернуті на підлозі, сторінки зім’яті та зігнуті. Вміст аптечки розкиданий по підлозі, наче хтось обертався по колу з відкритою коробкою, щоб все розсипалося.
Або як наркоман, що перекинув кімнату, відчайдушно щось шукаючи.
Лайно. Офелія мала замкнути аптечку. Навіть якщо в команді немає відомих проблем із залежністю, вона краще знає, що не можна залишати будь-які ліки там, де хтось може…
Незнайоме видовище приковує її погляд до задньої стінки, під розбитими контейнерами для проб, і їй потрібна секунда, щоб зрозуміти, що говорять їй очі.
Ні, це не черговий порожній костюм або будь-який інший замінник, схожий на людину, розкинуту на столі, який присунутий до стіни. Це людина, Берч, який відпочиває на столі, ніби це ідеальне місце, щоб подрімати.
Або розбитися.
“Якого біса?” Гнів кипить в Офелії, коли вона пробирається крізь безлад, намагаючись не зламати й не розчавити нічого під ногами. Повернення на Стійкість для заміни не відбудеться хтозна скільки часу. «Гей, прокинься!» вимагає вона.
Але коли вона підійшла ближче, минувши стільці та інший стіл, які частково закривали їй огляд, вона бачить, що його ліва рука звисає зі столу, а пальці торкаються підлоги. Незручна поза для сну, навіть викликаного наркотиками.
Бризки крові починаються приблизно за метр, нерівномірні та хаотичні, а потім краплі стають більшими та густішими, поки не зливаються разом, утворюючи висихаюче червоне море під його рукою.
Кров, занадто багато крові. Вона міцніше стискає кухоль, але тремтіння, що охоплює все її тіло, все одно виливає каву через край, обпікаючи її пальці. Біль реєструється в тьмяній, дисоціативній ноті, ніби вона спостерігає, як це відбувається з кимось іншим, тому що вона приголомшена сценою перед нею.