— А зараз усі по домівках. Несіть вапно та пляшки. І пробок якомога більше. Збираємося на кладовищі, біля братської могили. Швидше!
Хлопці квапливо порозбігалися по домівках.
Бій біля зламаного дуба
Братська могила огороджена міцними залізними гратами. Тут, під високим дубовим хрестом, поховано двадцять п'ять нагорянських селян. Зовсім недавно, у тисяча дев'ятсот вісімнадцятому році, їх розстріляв німецький каральний загін.
Це сталося невдовзі після того, як німці посадовили на престол України гетьмана Скоропадського.
Одного разу надвечір, після душного липневого дня, в Нагоряни несподівано ввійшов загін німецької піхоти в сірих стальних касках.
Незабаром жителі дізналися, що німці прийшли забирати коней. Селяни навідріз відмовилися з'явитися із своїми кіньми до церкви, куди зганяв їх німецький унтер. Тоді німецькі солдати, поскидавши з плечей важкі гвинтівки з плоскими блискучими тесаками, стали силою зганяти селян на церковний майдан.
Окупанти мовчки обходили двори й виводили коней. Вони не слухали, що казав їм хазяїн, а просто давали йому в руки повід і наказували вести коня, а якщо хазяїн опирався, підганяли його прикладом.
Пригнаних до церковної огорожі коней одразу ж заходився оглядати ветеринарний фельдшер, рудий, вусатий німець у сірому кашкеті-безкозирці. А німецькі солдати тут-таки нагрівали на похідному ковальському горні чорне квадратне тавро.
Якщо кінь подобався фельдшерові, солдати ставили йому квадратне розпечене тавро на стегно, біля хвоста, й тоді вели до лейтенанта — худого сердитого офіцера в лакованій гостроверхій касці. Лейтенант, кривлячись від запаху горілої шерсті, видавав господарям довгасті сині квитанції.
Разом з усіма селянами німці пригнали на майдан і Прокопа Декалюка — низенького мовчазного селянина, який жив біля млинової греблі. До нього прийшли саме тієї хвилини, коли він збирався виїхати на поле по снопи. Коли німецький фельдшер став мацати на майдані його карого коня, Прокіп не стерпів і дав фельдшерові такого стусана, що з того відразу безкозирка злетіла. Німецькі солдати підскочили до Декалюка й стали крутити йому руки. Прокіп гукнув:
— Поможіть, люди добрі!
На допомогу йому підбігли сусіди, й невдовзі на широкому зеленому вигоні біля нагорянської церкви розгорівся справжній бій.
Розлючені селяни не давали німцям отямитися. Вони били їх чим попало: пужалнами, повіддями, висмикнутими голоблями.
Відчувши свободу, наполохані коні помчали додому.
Отямившись, німці стали стріляти з гвинтівок і швидко порозганяли селян по домівках.
Цілісіньку ніч аж до ранку на селі стояла небувала тиша. Німці пішли з Нагорян у невідомому напрямі, і багатьом здавалося, що все минулося щасливо.
Але вранці, тільки-но розвиднілося, до Нагорян на відгодованих конях в'їхав ескадрон німецьких драгунів. Драгуни тихо проїхали головною вулицею й зупинилися біля церкви, де серед майдану чорніло ковальське горно.
Не встигли драгуни спішитися, як жителі стали розбігатися з села. Та було вже пізно: німецька піхота оточила На горяни з усіх боків.
Знову пригнали селян до церкви, але цього разу вже без коней. Чоловіків вишикували окремо в два ряди. Німецький фельдшер, лейтенант в окулярах і солдати повільно походжали між рядами, пізнаючи серед вишикуваних по ранжиру тих, хто розправлявся з ними вчора.
Відібрали двадцять п'ять душ, зв'язали їм руки й розстріляли їх тут-таки, перед очима в усіх, під кам'яною стіною сільської церкви.
Довго стояв над церковним майданом страшний лемент. Це, зриваючи з себе барвисті хустки, голосили жінки вбитих, плакали їхні діти, ридали родичі. Вони поривалися до вбитих, та марно: німецькі драгуни до самої церкви нікого по підпускали. Прокопа Декалюка серед розстріляних не було. Він зник із села одразу ж після сутички з німцями, й довго про нього не було ніяких звісток.
Солдати вартували біля вбитих до пізньої ночі. А коли над принишклим селом зійшов повновидий місяць, вони повантажили трупи на свої обозні двоколки, відвезли через гроблю на правий берег річки й там закопали.
І тільки коли прийшли червоні, нагорянці поховали своїх односельчан як годиться — тут, ось у цій братській могилі.
Високий її насип ще свіжий і не поріс травою, на дубовому хресті зверху донизу розпеченим гвіздком видряпаний напис:
Тут спочивають
двадцять п'ять селян-незаможників,
які загинули від руки проклятих ворогів України —
німецьких окупантів