— Хлопці, слухайте, — тихо підкликав нас Оська.
Ми підповзли до нього впритул.
— Ось він і ти, Федько, — сказав Оська, показуючи пальцем на двох сільських хлопців, — візьміть закупорені пляшки. Тільки-но ми перейдемо річку, ви проберіться берегом до того місця, де пеньок стирчить. Тихесенько опустіть у воду всі пляшки. Тільки не всі разом — одну тут, іншу трохи далі, а то поб'ються.
Потім Оська повернувся до хлопців, які зголосилися кидати пляшки «з руки»:
— Бляшанки для води не погубили?
Куниця показав Осьці білу консервну бляшанку, довготелесий хлопець — зелену з відбитою шийкою пляшку, а Михась Декалюк простягнув йому невеличкий глиняний горщик.
— А сам я наберу сюди, — сказав Оська, махаючи іржавим солдатським казанком. — Закачайте штани!
Усі ми стали підкочувати свої штани вище колін.
Бойскаути, які залишилися біля зламаного дуба, все ще нічого не підозрювали: вони дивилися в той бік, куди побіг із своєю групою Гржибовський.
Несподівано зверху, з гори, пролунав свист. Мабуть, це сигнал кошового. Ага, так воно і є! Душ із двадцятеро скаутів, ті, кому випало бути злодіями, обганяючи один одного, побігли в ліс. Ті, що залишилися біля наметів, певне, не збираються покидати табір. Вони сидять біля прапора й розмовляють.
— Гайда, хлопці! — покликав Оська.
Один по одному, легко розсуваючи чагарник, ми зійшли до річки й увійшли в холодну воду.
Зігнувшись, майже торкаючись руками води, ми перейшли річку вбрід кроків за п'ятдесят нижче зламаного дуба. Дно тут було кам'янисте, вкриті зеленим баговинням і грязюкою голиші ковзали. Ноги роз'їжджалися, а тут іще бистра течія штовхала, зносила вниз.
Біля, самісінького берега Оська, Куниця, Михась Декалюк та довготелесий хлопець зачерпнули в свої посудини води.
Вискочивши першим на берег, Оська відіслав хлопців потопити під скаутським табором закупорені пляшки.
Хлопці побігли. Мені здалося, що в їхніх руках найсправжнісінькі бомби.
… Ми ждемо їх повернення, переступаючи з ноги на ногу. Стояти на березі дуже неприємно. Щохвилини нас можуть помітити скаути: адже ми у них під самісіньким носом.
Хлопці повертаються назад бігом. Ще здалека вони кивають головами. Готово! Ось-ось гримне вибух. Ми швидші підповзаємо до зламаного дуба.
Ох, як калатає з нетерплячки серце! Швидше б вибігти на освітлений сонцем лужок та закричати, та кинутися в врукопашну.
Коричневий, напівзгнилий стовбур зламаного дуба видно крізь кущі. Чути, як розмовляють на лужку скаути.
— Наливай! — наказав Куниці Оська.
Я відсторонився: коли б у руках Куниці не розірвало пляшку. Поруч мене з глиняного глечика лив воду в пляшку низенький смуглявий Михась. Руки в нього тремтіли, вода раз у раз бризкала на траву, і лише половина її, булькаючи, потрапляла в шийку, розчиняючи вапно, що вже задимілося.
Хлопці швидко позатикали мокрі пляшки корками.
— Кидай і тікаймо! — прошепотів Оська, і цієї ж миті за зламаним дубом, у річці, гучно, мов справжня бомба, розірвалася перша з потоплених пляшок.
З-за кущів нам видно, як одразу забігали, заметушилися на поляні голоногі скаути.
— Ур-а-а-а! — хрипло гукнув Оська й шпурнув свою пляшку просто на зелені намети. Навздогін полетіли й інші. Куниця — молодець, кинув свою найдалі.
Пляшки падають на поляну й одразу ж одна по одній — не встигають скаути зрозуміти, в чім річ, — оглушливо вибухають. Бризками розлітається гаряче вапно.
Ми теж кричимо «ура». Дзвінкий, пронизливий крик наш лунає над річкою. Ми перекидаємо на льоту намети й, ковзаючи по м'якій траві поляни, підбігаємо до скаутів. Я несподівано зіткнувся віч-на-віч з Котькою Григоренком. На щоці у нього біліє вапно. Певно, осколок нашої «бомби» не минув Котьки.
Попаде ж тобі зараз, гадючий командире! З розбігу, одним ударом кулака, я кидаю його на намет. Кілочки захрустіли, намет м'якне, і Котька падає на землю. Він хоче вдарити мене носком черевика в живіт, але я вивертаюсь і, зірвавши з нього капелюх, біжу далі.
Ми закидаємо в кущі легкі скаутські палиці, збиваємо на ходу казанки, — куліш з шипінням ллється в багаття, що не встигли ще погасити.
— Прапори хапай, прапори! — хрипло кричить Оська, розмахуючи скаутським ланковим прапорцем з левиною пащею посередині.
А біля зламаного дуба йде гаряча сутичка за кошовий прапор.
Двоє здоровенних скаутів, з кинджалами на поясах, тягнуть його до себе. Вони вчепилися за древко прапора й задкують у кущі. Кілька сільських хлопців насідають на цих здорових скаутів. Вони лупцюють їх кулаками, шмагають нагайками. З ними разом низенький Маремуха. Він крутиться під ногами у скаутів, б'є їх головою в живіт, щипає за стегна. Хтось із хлопців, — здається, Михась Декалюк, — стрибнув на шию Кулібабі й тягне його за волосся.