— Чи не можна буде розміститись у вас, хазяєчко?
— Ой голубчику, та у нас тільки дві кімнатки, та ще ось кухня… — злякано сказала тітка, відходячи від плити на світло.
— Ото горе яке! — зітхнув червоноармієць. — А я було націлився начальника нашого до вас поставити…
— А начальник ваш сімейний чи холостий? — обережно спитала тітка.
— Та що ви, мамашо, — одразу зрадів червоноармієць, — звідки ж йому сімейним бути, коли у нас сім'ї дома позалишалися? Холостий, звичайно, холостий!
Трохи почекавши, тітка погодилася поступитися цьому невідомому начальникові своєю кімнаткою з єдиним вікном, що виходить у сад.
І наступного дня у тітчиній кімнатці оселився червоний командир Нестор Варнайович Полевой — дуже високий, широколиций, білобровий, з випущеним з-під козирка зеленої будьонівки пасмом волосся. Він — начальник кінної розвідки того самого Тілігуло-Березанського полку, який разом з кіннотою Котовського вигнав з міста уланів і петлюрівців.
На похідній двоколці йому привезли складане залізне ліжко з дротяною сіткою та смугастий матрац. Полевой сам втягнув це ліжко в тітчину кімнату, поклав на нього матрац, а Марія Опанасівна застелила його чистим простирадлом.
Ліжко Полевой покрив своєю ворсистою сірою ковдрою. Нахиливши широку спину, він спритно заховав зайві краї ковдри між матрацом і дротяною сіткою.
Цього ж дня до нас прийшов телефоніст і встановив на етажерці жовтий польовий телефон. Він протяг чорний блискучий дріт через кватирку в сад, а там по гілках дерев, потім на вулицю й по стовпах, аж до єпархіального училища, до розмістився полк нашого квартиранта.
Увечері Полевой уже заговорив по телефону, і нам у спальню було чути, як, покрутивши ручку апарата, він гучно спитав:
— Штаб полку? Дайте начальника штабу.
У крільчатнику нашому теж зміни. Клітку з ангорською кролицею винесли під паркан до Гржибовських. У них тихо, навіть Куций цілісінький день сидить на прив'язі й не так гавкає, а ковбасник пан Гржибовський ходить по своєму подвір'ю похмурий, лютий, — видно, він жаліє свого Марка, який утік з петлюрівцями.
Клітку з кролицею ми поставили під паркан Гржибовського ось чому: у Полевого є кінь Каштан, коричневий, гладкий, з білою лисиною на лобі. Ординарець Полевого — смуглявий, загорілий червоноармієць Кожухар — поставив Каштана до нас у крільчатник, а з ним разом і свою кобилу Психею. Кожухар оселився по сусідству, в Лебединцевої, а там тримати коня ніде.
… Батько цілісінькими днями не бував вдома. З перших же днів приходу червоних він друкує в друкарні на цупкому синьому папері газету «Червоний кордон». Після роботи нерідко чергує в ревкомі або ходить ночами з гвинтівкою по місту.
Минуло два тижні.
Осипався каштановий цвіт на деревах біля закритої на літо гімназії. Відцвіли вже липи біля Успенської церкви. Розпустилися квітки білої акації в алеях Нового бульвару, а на городах уже зацвіла картопля. Це означає, що незабаром тіточка на обід нам готуватиме посипану кропом і политу сметаною варену молоду картоплю.
Дедалі більше твердішають, наливаються соком маленькі плоди на широких гілках старої дуплистої груші. Нечутно приходить літо, і хода його відзначається появою на базарі перших ранніх яблук, порічок, запізнілих, подзьобаних птахами темно-малинових вишень.
Мені здається, що більшовики вже давно в місті, що червоний прапор на куполі єпархіального училища висить із зими, а Нестор Варнайович живе у нас ще й від того раніше.
Виявляється, Нестор Полевой давно в наших краях за Радянську владу бореться!
Кожухар розповів нам мимохідь, що іще в листопаді 1918 року, коли більша частина України перебувала під владою петлюрівської директорії, Полевой разом з такими ж, як сам, прибічниками Леніна проголосив недалеко від нас, в повітовому місті Летичеві, під керівництвом більшовика Луки Панасюка Летичівську радянську республіку.
Правда, проіснувала вона недовго.
Уже на другий день різдва того ж року на Летичів наскочила банда Волинця. Довелося ватажкам першої радянської республіки на Поділлі піти в підпілля. Ну, а Нестор Полевой перебрався через лінію фронту до червоних.
Я міцно прив'язався до ординарця Полевого — Кожухаря. Хоч живе він не в нашому домі, але в нас буває частіш за Полевого. Того весь час викликають по телефону и полк. Не раз, почувши серед ночі телефонний дзвоник, він схоплюється з ліжка і тоді, переговоривши по телефону, надовго виїжджає з дому. В навколишніх лісах бешкетують бандити, і кінна розвідка часто ганяється за ними по незнайомих ярах, по широких лісових просіках.