Мені хотілося наздогнати Петька, показати йому повістку, похвалитися перед ним, боягузом.
Чи, може, побігти до Юзика? Ні, не варт. Потерплю ще до завтра, а тоді розкажу все. Як повільно тягнеться час!
На щастя, я згадав, що Кожухар якось просив мене пошукати японських патронів. У його приятеля в штабі полку є великий, що розламується надвоє, револьвер — сміт-вессон. А до цього сміт-вессона дуже добре підходять японські гвинтівочні патрони.
— Ось розшукай — постріляємо! — пообіцяв Кожухар.
Треба пошукати. Адже у мене десь на горищі захована обойма цих японських патронів. Їх було п'ять штук — довгастих блискучих патронів з червоної міді, з тоненькими кулями й плоскими акуратними капсулями. Де тільки вони?
Я поліз на горище й довго шукав там патрони в душній, курній півтемряві. Але обойма десь загубилася. Я так і не зміг її знайти, і це було дуже шкода. Потім я довго годував заячою капустою кролицю, потім побіг на город — подивитися, як дозрівають важкі соковиті помідори. Аж до вечора я ніяк не міг знайти собі місця. Хотілося, щоб якомога швидше минав час.
Увечері з друкарні прийшов батько. Я одразу кинувся до нього й, простягаючи повістку, сказав:
— Поглянь, тату, що мені прислали.
Він обережно підніс її до очей і став читати. Я, вичікуючи, дивився на батька. Він був у чорній нанковій блузі, від нього пахло друкарською фарбою.
— Ну, що ж, — віддаючи мені повістку, сказав батько, — іди, коли кличуть.
Потім, трохи помовчавши, батько посміхнувся й додав:
— Це тебе Омелюстий все сватає.
— Куди сватає, тату?
— Ось постривай, про все дізнаєшся! — загадково посміхнувся батько, підходячи до умивальника. — А найголовніше — не бійся: кажи тільки правду. Там справедливі люди працюють. Товариша Дзержинського учні.
Батькові слова мене трохи заспокоїли. Але однаково час спливав дуже повільно. Ліг спати я з півнями, та заснути довго не міг. Я прислухався до рівного, спокійного батькового хропіння і все обмірковував його слова. Куди ж мене сватає Омелюстий? Чого мене викликають на Семінарську? Хто такий цей Кудревич, котрий мене завтра допитуватиме?
Уранці я схопився з постелі перший. Батько й тітка ще спали. Тихенько я вибіг на подвір'я і, сполоснувши холодною водою обличчя, вийшов на вулицю.
По дорозі я обмацував заховану в кишеню повістку На вулиці було тихо й прохолодно. Над парканом, обвитим крученими паничами, дзижчали мухи. Котра зараз година? Хто його знає: може, шоста, а може — дев'ята. Влітку сонце сходить дуже рано, й довіряти йому небезпечно.
На фортечному валу ходив вартовий. З гвинтівкою в руках, у шинелі він повільно походжав уздовж поручнів. Він ще охороняв місто від бандитів. А що як справді коли-небудь бандити спробують вдертися до міста?
Адже вони ховаються недалеко звідси — в сусідніх лісах, але особливо їх багато на одинадцятій версті. В цьому місті Калинівське шосе оточене густим, дрімучим лісом, з глухими ярами й лощовинами. Цими ярами бандити часто підкрадаються аж до шосе й грабують проїжджих селян, убивають комуністів і навіть нападають на червоноармійців. Вони можуть першої-ліпшої ночі обійти місто з боку фортеці й, убивши вартового, вдертися до центру. Недарма щоночі ревком і комітети незаможників споруджають вартування жителів. Жителям видають у ревкомі гвинтівки й патрони, і вони ходять з ними по вулицях міста.
На зеленому паркані вищепочаткового училища порозвішувані шкіряні сідла. Дощані ворота училища відчинені навстіж. У дворі димиться похідна кухня. Попід самим ґанком на траві сохне білизна. На Губернаторському майдані порожньо. Навпроти губернаторського будинку видніється прикрашений ялиновими гілками дерев'яний поміст. З цього помосту під час революційних мітингів проголошують промови.
Обминаючи Губернаторський майдан, вузеньким провулочком я підійшов до друкарні. Вона була ще зачинена. На сходинках ґанку сидів сторож. Стрілки годинника на ратуші показували пів на восьму. Мені залишалося ще дві з половиною години. «Піти хіба додому? Ні, додому однаково не піду», — вирішив я й повільно, не поспішаючи пішов далі Тернопільським спуском, на Новий бульвар. Назустріч дедалі частіше почали траплятися поодинокі прохожі. Проїхав віз із п'ятьма червоноармійцями. В руках вони тримали рушниці. Обганяючи воза, галопом проскакав вершник, одягнений у чорне, з польовим біноклем на грудях.