— Довго ви там були?
— Та ні, не довго, днів зо два, — допоміг я Куниці.
— А решту часу жили в місті, так? — спитала Кудревич.
— Решту часу жили в місті! — повторив її слова Юзик.
— Гуляли по місту, билися, до фортеці ходили, правда? — примруживши очі, спитала дівчина.
— До фортеці ходили! — погодився Куниця. — Прийшли, а там чоловіка того петлюрівці вбивали.
— Якого чоловіка?
— Ну… якого! — раптом захвилювався Куниця. — Ви наче не знаєте. А того, що лікар Григоренко виказав петлюрівцям, Сергушина. Йому ж пам'ятник у фортеці поставили. То ми могилу його показали. Ви Омелюстого знаєте? Ну ось у нього спитайте. Так ви ж знаєте… — раптом зніяковів Куниця, помітивши, що дівчина посміхається. — А навіщо ви тоді розпитуєте? — сказав він образливо й замовк.
— Так, я все знаю, — спокійно і вже не посміхаючись відповіла Кудревич. — Ну, ось що. Я зараз при вас поговорю з однією людиною, а ви послухаєте…
Кудревич підвелась і одразу вийшла, але не встигли ми перемовитись один з одним двома словами, як вона повернулася з лікарем Григоренком. Скоса глянувши на нас, лікар присів на стілець навпроти слідчого. Він поводиться так, наче йому зовсім байдуже, про що питатиме Кудревич. Григоренко обріс бородою, у нього мішки під очима. Пояска на сорочці нема, і коричневі його туфлі не зашнуровані.
— Я повертаюсь до попереднього питання, — дістаючи з столу папку з паперами, сказала Кудревич. — Я гадаю, що ви, нарешті, розкажете, яким чином, виказавши цим наймитам Антанти Сергушина, ви стали свідком і учасником його розстрілу?
— Я нікого не виказував… І свідком не був… Це наклеп… Чистісінький наклеп… — пробурмотів лікар.
— Скажіть, — не слухаючи Григоренка, знову спитала Кудревич, — ви, мабуть, добре знайомі з Гржибовським? Приятелі з ним, так? Чим ви поясните, що він звернувся по допомогу саме до вас?
— Який Гржибовський? Яка фортеця? Що ви, панночко, справді вигадуєте? — сказав лікар, ледь підводячись із стільця.
— А до речі, лікарю, я про фортецю вас зараз зовсім і не питаю! — посміхнулась Кудревич.
— Так, звичайно, зараз не питаєте, зате раніше питали, — швидко викрутився лікар і навіть стільцем зарипів.
— Виходить, у фортеці ви теж не були?
— Та господь з вами, яка фортеця? Звичайно, не був. Я живу в іншому кінці міста, мало мені діла, щоб до фортеці ходити, — ворушачи вусами, відповів лікар.
— Як же ви, дядьку, не були, коли туди на своїй коняці приїздили? І землю мацали, — несподівано втрутився в розмову Куниця.
Лікар похмуро, з презирством глянув на Куницю й відвернувся до слідчого.
— Зажди, хлопче! — спинила Куницю Кудревич і знову подивилася на лікаря.
— Отже, ви й сьогодні твердите, що ніколи ні з ким у старій фортеці не бували і з Марком Степановичем Гржибовським не знайомі? Так я вас розумію?
— Так! — з полегкістю зітхнув лікар.
— Ну гаразд, — погодилася Кудревич і закрила папку з паперами.
Лікар вийняв з кишені брудну, зім'яту хусточку и ви тер нею свої жорсткі вуса. А Кудревич, вийшовши з-за столу, швидкими кроками, ледь погойдуючись на високих каблуках, підійшла до шафи. Вона підвелась на носках^і, відчинивши шафу, дістала з верхньої полиці загорнутий у газету пакунок.
Дівчина підійшла до лікаря й розгорнула перед ним на столі цей тючок.
Та це ж одежа убитого Сергушина!
— Ця річ вам теж невідома? — спитала Кудревич лікаря, вішаючи на спинці вільного стільця замащену вапном зелену сорочку Сергушина.
— Невідома, а що? — стрепенувся Григоренко.
— Та ні, я просто так спитала! — знову сідаючи в крісло, сказала Кудревич, уважно розглядаючи лікаря.
Він совався на стільці.
— Послухайте, мадемуазель, я вам уже одного разу канав і зараз повторюю, — несподівано скоромовкою забурмотів лікар, — я ніколи в житті не поважав Петлюру, я завжди казав, що це вискочка, авантюрист і шахрай.
— Та облиште, — перепинила його Кудревич. — Зараз ви його називаєте авантюристом, а коли він був у місті, ви дали притулок у себе офіцерам з його булавної сотні — Догу й Кривенюку? А яку промову ви виголосили про петлюрівську директорію, коли місто захопили петлюрівці? Пригадуєте? А хто адрес Петлюрі підносив на Губернаторському майдані під час молебня? А зараз ви мені пояснюєте, хто такий Петлюра? Та ми й без вас знаємо, хто він. Такий же англійський, французький та Пілсудського найманець, як усі ці коновальці, огієнки та інша націоналістична погань. Служать тому, хто більше заплатить… Розкажи-но ти, хлопче, як була справа, — раптом звернулась до мене Кудревич.
Я сторопів і спершу не міг зв'язати двох слів. Але потім, збиваючись і плутаючи слова, я почав розповідати, як петлюрівці вбивали Сергушина. Я заодно переказав Кудревич і Петькове оповідання про те, як лікар Григоренко зустрів Сергушина у флігелі шевця Маремухи.