Спірідіоне Ковацца, схиливши голову й заплющивши очі, чекав, поки галас ущухне; у якийсь момент він склав докупи долоні і, високо піднявши їх, нахилив голову між ними, насилу зігнувши свою огрядну постать; потім, широко розвівши їх, він знову піднявся і майже зі сльозами на очах почав благати:
— Не примушуйте мене, панове, з облудної поваги до вашого фальшивого самолюбства, не примушуйте мене бодай трохи применшувати правду, йти на поступки, які ганьблять мене і вас самих і які тепер можуть виявитись згубними! Скільки серед вас справді знають вчення Маркса? Четверо, п'ятеро — не більше! Будьте відверті! Усі інші не мають справжнього усвідомлення того, чого треба прагнути, — авжеж, це справді так! Вони до того ж не уявляють собі належних засобів для досягнення цілі, бо зачарувались сентиментальним образом соціалізму, оповитим магічними обіцянками справедливості та рівності. Але чи знаєте ви, що означає справедливість в уявленні сицилійських селян та копачів сірки? Вона означає насильство! Вона означає кров! Означає різанину! Бо вони ніколи не вірили в правову справедливість, у справедливість, засновану на законі та здоровому глузді, бо бачили, що вона завжди була спрямована їм на шкоду! Я знаю їх, сицилійських селян і шахтарів, набагато краще, ніж ви… так, так, на жаль, набагато краще, ніж ви! Ви самі себе обманюєте! Ви розказуєте їм про колективізм? А вони ось як це тлумачать: поділімо землю, стільки-то мені, а стільки-то тобі! Розповідаєте їм про скасування заробітної плати? А вони тлумачать це так: тепер ми всі тут господарі, де ті капшуки, нумо рахувати гроші, стільки-то мені, а стільки-то тобі.
— Це неправда! Неправда! — кричав дехто.
— Дозвольте мені закінчити! — втомлено вигукнув Ковацца, важко дихаючи. — Ще одна ваша ілюзія — про кількість членів ваших осередків: три тисячі тут, чотири тисячі там, вісімсот, тисяча, десять тисяч… Де вони, як ви їх рахуєте? Це марні тіні, панове, перелік імен і нічого більше! Так, мені це теж знайоме: тільки-но починається запис, вони, мов ті вівці, — один запишеться, а всі інші йдуть за ним! Але невже ви справді сприймаєте це серйозно, невже хочете покладатися на те, що породжене стадним інстинктом? Скільки з них насправді залишаються у вашому осередку після того, як перший ентузіазм вщухне? Першої вимоги мізерних тижневих внесків досить, щоб більшість з них кудись поділася! А скільки осередків, що виникли сьогодні, переживуть завтрашній день? Дозвольте сказати це тому, хто сам не обманюється і не обманює вас, панове! Я знаю, що сьогодні ви тут хочете з'ясувати, чи повинні ми підтримати прагнення багатьох негайно діяти, чи ні. Мені відомо, що багато з вас проти цього, я вважаю їх мудрими і схвалюю їхню думку. Серйозний рух, як ви його розумієте, на Сицилії поки що неможливий! Якщо ви думаєте, що ви вже його створили, то обманюєте себе! Як на мене, це не що інше, як минуща лихоманка, марення непритомних!
Спірідіоне Ковацца сів, витираючи піт з розпашілого обличчя; тим часом піднялося водночас десятеро чи п'ятнадцятеро людей, просячи слова.
Виступив Катальдо Склáфані, який говорив громоподібним голосом, і на його обличчі був скоріше смуток, ніж обурення, бо його образило не саме звинувачення, а те, що хтось взагалі посмів звинувачувати його, а разом з ним і його товаришів.
— Я не захищаюся, — заявив він, — я викладаю факти! Скільки у нас осередків? Тут присутні керівники найважливіших з них, кожен з яких може розповісти депутатові Ковацці, як ведеться підрахунок членів і скільки їх. Згідно з останніми даними Центрального Комітету, є сто шістдесят три вже чинні осередки і тридцять п'ять на етапі формування. Тож на Сицилії справді існує велика армія трудівників, і невідомо, чим тут більше захоплюватися — їхнім запалом, свідомістю чи дисципліною, з якою вони підкоряються вказівкам Центрального Комітету. Керівник кожного осередку передає наказ керівникам окремих секцій, а ті, своєю чергою, — старшим районів та вулиць; усі члени осередків можуть отримати сповіщення миттєво, вдень чи вночі. І якби завтра робітники вийшли на вулицю, це було б так, наче по всьому населенні Сицилії пройшовся вогняний потік. Бо вогонь цей жеврів на Сицилії вже довгі роки, відколи вона відчула себе каменем у морі, якому чобіт Італії завдав удару в нагороду за все те, що вона зробила для так званої єдності та незалежності Вітчизни. Навіщо казати, що про соціалізм на Сицилії заговорили тільки рік тому? Хіба ще вісімнадцять років тому там не було відділення Інтернаціоналу? І хіба ще в ті часи там не виходили партійні газети; і хіба не утворювалися то тут, то там гуртки, групи, центри, і тільки-но виникла перша ідея осередків Ліги, як одразу ж з'явилися учасники і давні товариші згуртувалися знову? Отже, неправда, що таке швидке формування осередків відбулося лише завдяки наполегливій та енергійній пропаганді, яку вела молодь, — ґрунт був уже давно підготовлений; не вистачало тільки єдності, спільного напрямку; молоді треба було лише кинути клич і вказати шлях — той самий шлях, яким уже багато років ішов пролетаріат інших країн. Селяни та робітники Сицилії кинулися до молодих з розпростертими руками, вигукуючи: «Ви, ви наші справжні друзі!» — і рушили за ними з радістю в серці та з повним усвідомленням того, на що вони готові піти.