Нарешті з глухої люті, що пожирала його, з цієї похмурої, терпкої бездіяльності в його мозку почала проростати похмура, жахлива ідея, яка відразу ж взялася пожадливо живитися всією тією образою на життя, яку Антоніо дель Ре нагромаджував і плекав з самого дитинства. Ідея ця промайнула в його голові, коли якось увечері за столом мова зайшла про бомби, що їх привіз Франческо Кріспі на Сицилію напередодні революції 1860 року, і про те, як їх виготовляли. Коррадо Сельмі розповів, що кілька таких бомб він виготовив сам, вночі, на складі при монастирі Ґанча, орендованому Франческо Різо. Спираючись на свої знання сучасної хімії, він зі сміхом пояснив, якою примітивною була ця конструкція і наскільки більший смертоносний ефект можна досягнути тепер за допомогою набагато менших пристроїв.
— Ет! — вигукнув тоді Коррадо Сельмі. — Ото була б забава, якби одну з цих крихітних іграшок кинути з трибуни у залу парламенту!
Раптом він відчув, як ця ідея заволоділа ним до решти. Крики обурення загалу після розкриття банківського шахрайства, спочатку підозра, а потім впевненість, що дядько Роберто разом із Сельмі також був причетний до цієї афери, дедалі серйозніші новини, що надходили із Сицилії, змусили його шукати засоби і шлях, щоб якнайшвидше втілити цю ідею в життя. Для нього однаково все було скінчено! Якщо дядькові Джуліо, який поспіхом вирушив до Джірдженті, не вдасться отримати гроші від бабусиного брата, дядька Роберто заарештують, а тоді настане крах, прірва… Але перед тим! Так, так, це буде справедлива помста, це дасть вихід всій тій гіркоті, яка отруювала його життя і життя його рідних; і тим своїм товаришам, тим сицилійським базікам, він покаже, що сам зуміє зробити те, чого вони всі разом зробити ніколи не зможуть.