Каполіно, який у ті дні чимало міг закинути поведінці дружини, здужав би це помітити; але відколи ще в Колімбетрі, з перев'язаними від поранення грудьми, він відчув потребу в окулярах, він, Каполіно, більше не був спроможний нічого розгледіти з колишньою ясністю ні в собі, ні навколо себе. Жарт, який зіграла з ним та куля, що з несподіваною силою вилетіла з пістолета Верóніки, глибоко змінив його уявлення про життя. До того моменту Каполіно вважав, що це він жартує з іншими, і жарти ці завжди йому вдавалися; тепер же, зненацька і в найцікавіший момент, він збагнув, що, попри всі старання і всупереч всяким передбаченням, глузуючи з будь-яких хитрощів та вивертів, випадок у своїй сліпоті теж може і вміє зіграти жарт і позбавити будь-якого бажання жартувати всіх інших. І Каполіно враз посерйознішав. Тут же, чи то від бурхливих емоцій, чи то від втраченої крові, зір його ослаб. Князь дон Іпполіто милостиво зволив сам подарувати йому окуляри, гарну пару серйозних лінз з дужками й оправою з черепахового панцира. І те, як він побачив в цих окулярах життя, та ще й у ролі депутата, несподівано вплинуло на нього дивовижним чином: його руки, усі речі навколо нього, його дружина, його минуле й майбутнє постали перед ним у нових обрисах, освітленні та барвах, і на обличчі у нього враз застиг, попри його волю, якийсь похмурий вираз, не то холодний, не то серйозній, який викликав сміх у його дружини, коли вона вперше побачила його таким:
— Ох, бідолашний мій Ньяціо!
А передовсім його дружина більше не бачила біля себе колишнього Каполіно — вона вдивлялась у його очі за новими окулярами і ніяк не могла сприйняти його всерйоз.
Приїхавши з ним до Рима на п'ятнадцять-двадцять днів, щонайбільше на місяць, Леллé пробула там понад три місяці й досі не натякнула, навіть віддалено, що збирається вертатися. Хіба вона божевільна? Вона, Леллé, розважалася. Вона нарешті знайшла свою стихію. У родині Велла, родичів Фламініо Сальво і певною мірою родичів її чоловіка через його першу дружину, вона відразу стала почуватися як удома. Франческо Велла любив розкіш, донна Роза Велла була схожа на свою молодшу сестру донну Аделаїду — така ж галаслива і простакувата, а щодо їхніх двох дітей, Чіччіно та Лілліни, то навіть якби Ніколетта спеціально собі їх замовила, то їхнє товариство не було б їй більше до смаку. Яка мила ця Лілліна! Незаміжня, але вже цілком зріла, некрасива, але симпатична і з перчиком, вона була нерозлучною супутницею свого брата Чіччіно: хитріша, сміливіша, жвавіша від нього, вона допомагала йому, захищала і скеровувала його, не кажучи вже про те, що була повірницею всіх його найпотаємніших секретів. Брат і сестра ніколи не думали ні про що інше, тільки про розваги; і за кілька днів у їхньому товаристві Ніколетта стала досконалою вершницею; вона вже тричі їздила на полювання на лисиць; а театри, а вечірки, а прогулянки — просто рай! Лілліна завжди точно розуміла, коли в неї має початися мігрень чи якась інша хворість, щоб дати свободу Чіччіно та його новій подрузі Леллé.
Тепер Каполіно, ставши депутатом, з цими серйозними окулярами на носі, хай який великий був Рим, бачив себе там не останньою фігурою і боявся, що розгнузданість дружини може привернути зайву увагу. Крім того, розгнузданість ця була йому не до шмиги не так через те, що про це можуть подумати інші, як сама по собі. Як депутат в окулярах, він хотів, щоб його дружина теж посерйознішала. У Римі, в оточенні родини Велла і з тією свободою, яку він мав їй залишити, це було, на його думку, неможливо. Тепер, коли донна Аделаїда вийшла заміж, Фламініо Сальво неодмінно потребуватиме її в Джірдженті. Звісно, для того, щоб дотримати товариства його доньці, тій милій Діанеллі, що залишилася без матері. Якщо не сьогодні, то завтра він напише, просячи її повернутися. І депутат Іньяціо Каполіно не міг цього листа дочекатися! І от тепер цей дурень Коста збирається все йому зіпсувати! Життя… Він, бачте, боїться за своє життя… Осел! Але якщо за стільки років він навіть не спромігся допетрати, що Діанелла кохає його, що йому рукою простягнути до таких статків, таких статків! то хіба він може зрозуміти, що про кращий прийом у віцеміністра він, опозиційний депутат, не міг би і мріяти? І Коста ще насмілився докоряти йому за притакування… Звісно! Щоб догодити йому, Каполіно мав захищати сірчаників так, ніби завдяки голосам цих шановних добродіїв він переміг на минулих виборах! Чи міг консервативний, опозиційний депутат, опинившись між урядом і соціалістами, вагатись у своєму виборі? Але спробуйте пояснити це тому, кому доля давала хліб, бо знала, що він без зубів! Тим часом Фламініо Сальво, щоб, з одного боку, продовжити комедію з цим проєктом, а з другого — мати змогу поговорити з Ландо Лаурентано, який не захотів бути присутнім на весіллі свого батька, безсумнівно, поквапиться на заклик; і він неодмінно візьме із собою Діанеллу, яка не може залишатися в Джірдженті сама. І може, вона, Діанелла, затримається на деякий час у Римі, у своїх тітки й дядька, щоб розважитись і… хто знає! — очі Фламініо Сальво бачать дуже далеко — Ландо іноді навідується до будинку Велли — і… хто знає! Якщо Діанелла залишиться в Римі, можна розпрощатися з думкою, що Леллé повернеться до Джірдженті. Так міркуючи, Каполіно пирхав, і його серйозні окуляри, з черепаховими дужками й оправою, запотівали.