Ці слова були звернені, зокрема, до його шурина Франческо Велли, Каполіно та Ауреліо Кости; для дам Сальво приберіг розповідь про нещодавній подвиг, який здійснили п'ятсот жінок у селі, званому Мілокка, що в глибині Сицилії. Через неправдиву скаргу на купу гною, яку нібито розкидали прямо на полях землевласника, що не хотів укладати із селянами, членами Ліги, угоду на нових умовах, влада несправедливо заарештувала і віддала під суд за злочинну змову очільника і чотирьох радників осередку Ліги. Тоді п'ять сотень жінок села, обурені несправедливістю й свавіллям, увірвалися, мов фурії, в казарму карабінерів, виламали двері і витягли звідти п'ятьох заарештованих чоловіків. Тоді, сп'янілі від радості з приводу звільнення в'язнів, вони з тріумфом пронесли на руках вулицями села одного з карабінерів і вирвану у них з рук зброю.
Донна Роза, Ніколетта Каполіно та Лілліна радісно вітали перемогу цих відважних жінок, але дон Фламініо виставив уперед руки з вигуком:
— Легше, легше! Зачекайте! Радість була недовгою… Мешканці Мілокки — я маю на увазі чоловіків, які ніяким чином не втручалися в цей бунт своїх жінок, — коли почули, що префект провінції посилає в Мілокку підкріплення з солдатів, поліцаїв і суддів, сіли на мулів і, озброївшись рушницями, дременули світ за очі. Вони все ще блукають десь полями, сповнені рішучості дорого продати свою свободу. Але панове судді заарештували в Мілоцці тридцять дві жінки, деякі з них були вагітні, інші з немовлятами на руках, і відвели їх у кайданках до в'язниці в Муссомелі.
— Хоробрі, нічого не скажеш! — вигукнула донна Роза. — Як це так? І ви, Ньяціо, депутат від Сицилії, навіть не виступите у парламенті проти арештів вагітних жінок і матерів з немовлятами на руках?
Дон Фламініо посміхнувся і пригладив бакенбарди:
— Йому цього робити не можна, — сказав він. — Ці вагітні жінки й матері — соціалістки. А він консерватор. Хоча знаєш, дон Іпполіто Лаурентано хотів би, щоб там, на острові, клерикальна партія підтримала пролетарський рух і, скориставшись його підтримкою, навіть уклала з ним якусь таємну угоду. Але не хвилюйся, монсеньйор Монторо проти цього; може, тому, що канонік Помпео Аґрó вже місяць проповідує в Комітіні серед копачів сірки проти мене — не знаю, чи справді в євангельському дусі. Годі. Побачимо, якими будуть стосунки між батьком і сином. Завтра подамся до молодого князя-соціаліста й залишу йому візитівку.
У цій поїздці до особняка на вулиці Соммакампанья Каполіно супроводжував Фламініо Сальво і туди, і назад. Дивне враження, на межі жаху, яке справив на нього вигляд Діанелли після її приїзду, посилилось через те, що сказав йому Сальво по дорозі.
Він, як завжди, заходив здалека, мова його була сповнена підтекстів і завуальованих натяків, і з його слів Каполіно зробив висновок, що Сальво справді дуже стурбований, але не політичним становищем Сицилії, а душевним станом своєї доньки, який вселяв тим більший неспокій, що мати її була божевільною; Сальво, мовляв, має намір задовольнити її бажання, оскільки ця подорож до Рима не мала того ефекту, на який він сподівався; до цього його спонукає також і те, що сестра його покинула дім, а він не має нікого, хто б наглянув за донькою, яка потребує турботи, приязного товариства і розваги, тому буде змушений сам проводити з нею час, пожертвувавши багатьма справами, а цього він не може собі дозволити (тут Каполіно відчув серйозний докір у бік своєї дружини, яка посміла покинути донну Аделаїду під час її весілля); вволивши її бажання, він також зможе дати Ауреліо Кості (той незабаром, через два-три дні, мав повернутися на Сицилію) гідну винагороду, якщо тому вдасться напоумити сірчаників.