— Замовкніть! Замовкніть!
Куди там! Він, Мауро Мортара, прагнув справедливості і помсти за цей арешт; і Раффаеле, щоб примусити його замовкнути, розповів йому про візит дона Джуліо, брата дона Роберто, який завітав до його хазяїна кількома днями раніше.
— Та звісно! — вигукнув Мауро, згадавши. — Я там був! Був там! І бачив, як він плакав. То ось чому плакав той бідолашний хлопець? Він просив допомоги… А отже… а отже дон Ландіно відмовив йому в ній? Як таке можливо?
— Може, тому, що сума була надто велика…
— Та яке там надто велика, що ви мені говорите! Коли йдеться про честь патріота! А він же багатий! І його тітка не отримала нічого з батьківських скарбів, бо все забрав старший брат… О Боже! Боже! Донна Катеріна… єдина гідна донька свого батька… Тепер донна Катеріна помре від горя… Але, клянуся Богородицею, якщо він справді відмовив йому в допомозі, я більше не гляну йому в очі, Бог мені свідок! Не вірю! Не хочу вірити!
Та, прибувши до будинку Велли, він застав там такий переполох, що вже не міг і думати про те, щоб вимагати у Ландо пояснень у справі арешту Роберто Ауріті. Коли Діанелла Сальво, його маленька подруга донна Діанелла, його голубка, яка за місяць, проведений у Вальсанії, зуміла зачарувати і пом'якшити його серце ніжною ласкавістю свого погляду і голосу, побачила, як він, похмурий і розгублений, входить до салону, кинулася до нього з дивним сміхом, схожим на іржання сполоханої лошиці, припала йому до грудей, тремтячи всім тілом і зануривши свою розпатлану голову в його вовняну сорочку, ніби хотіла сховатися в ній, і заволала, витягнувши назад руку в бік свого батька:
— Вовк!.. Вовк!
Мауро Мортара, вкрай приголомшений тим, що у нього на грудях б'ється дівчина в такому стані, сторопіло підняв голову, шукаючи в очах присутніх пояснення; перед ним були здивовані, зболені, заплакані обличчя, руки, підняті в жестах страху, захисту, скорботи й здивування. Він не зрозумів, що дівчина спала з розуму. Взяв її голову в руки і спробував відірвати собі від грудей, щоб зазирнути їй у вічі.
— Донечко! — мовив він. — Що вони вам зробили? Що вам зробили? Скажіть мені! Убивці… серце… вирвали серце… мені теж вирвали серце!
Але, побачивши її очі та обличчя, перекошене й збентежене, вуста, розтулені в жаскій посмішці, з цівкою крові між зубами, він жахнувся; тоді знов окинув поглядом присутніх і, притуливши її голову собі до грудей, жестом захисту та співчуття поклав руку на її скуйовджене волосся.
— Так само, як її мати? — здригнувшись, вимовив Мауро, а дівчина, далі сміючись тим жахливим, схожим на іржання сміхом, підштовхувала його назад і з навіженою нетерплячістю наполягала:
— До Ауреліо… до Ауреліо…
Вбігла кузина Лілліна, обличчя її було залите слізьми, а в глибині салону Ландо Лаурентано і дон Франческо Велла намагалися підбадьорити Фламініо Сальво, який при цій сцені закрив обличчя долонями і сипав прокльонами.
— Так, Діанелло, будь хорошою дівчинкою! Послухайся! Зараз він відвезе тебе… відвезе тебе туди, куди ти хочеш… будь слухняною, люба, будь слухняною! До Ауреліо!
Але Діанелла, почувши голос батька, знову сповнилася жахом, знов сховала голову на грудях Мауро і почала ще нестямніше притискатися до нього з криком:
— Вовк!.. Вовк!..
— Тут я! Де вовк? — крикнув їй Мауро, стискаючи її в обіймах. — Не бійтеся! Тут я!
— Бачиш? Тут він! Тепер тут він! — повторювала їй Лілліна.
Чіччіно і тітка Роза теж повторяли, підійшовши:
— Він тут! Бачиш, він приїхав заради тебе? Щоб захистити тебе, дорогенька…
Вона, бідолашка, підняла обличчя, щасливе і тремтяче, підняла ледь-ледь, щоб тільки вдячно всміхнутися, і далі знай підштовхувала Мауро до дверей:
— Так… так… до Ауреліо… до Ауреліо…
Задихаючись від емоцій, Мауро, змушений задкувати, опинившись серед незнайомих людей, які тісно обступили його, сердито запитав:
— Скажіть мені, у чому річ? Як це сталося? Що вона каже? Вона кличе Ауреліо? Хто він такий? Син дона Леонардо Кости? А, це він… це його вбили?
Очима, жестами усі подавали йому знаки, щоб він мовчав, а дехто відповідав ствердним кивком голови.
— Вона його кохала? Донечко…
Ландо Лаурентано і дон Франческо Велла вивели Фламініо Сальво геть.
— Скажіть, скажіть мені, що вони вам зробили, — далі говорив Мауро, звертаючись до Діанелли з несамовитою ніжністю. — Зараз поїдемо до Ауреліо… Але скажіть, що вони вам зробили! Хто цей вовк, я зараз його вб'ю? Хто цей вовк? — питав він у присутніх з непорушним обличчям.