З такими думками Каполіно намацав неспокійними пальцями депутатський значок, що висів на ланцюжку годинника. У нього все ще залишається престиж, пов'язаний із цим значком. Поки що Сальво не міг зірвати його з ланцюжка його годинника. І з цим значком в очах того, хто в окрузі був якщо не більш, то точно не менш значною особою, ніж Сальво, Каполіно все ще був депутатом. Дон Іпполіто Лаурентано не дозволить чоловікові, який виступає поборником його переконань у Палаті депутатів, знемагати від жалюгідних матеріальних труднощів.
Ось що він зробить: негайно, ще до того, як Фламініо Сальво дістанеться до Джірдженті і подасться до Колімбетри, щоб налаштувати князя проти нього, Каполіно помчить туди й відкрито розповість донові Іпполіто про його віроломство. Після стількох місяців співжиття з донною Аделаїдою князю нема більше потреби надто рішуче підтримувати шурина; крім того, на користь Каполіно зіграє співчуття, яке відчуватиме в той момент до нього князь через його нещастя. Так, на противагу до його нещастя Сальво міг би покласти на шальку терезів нещастя своєї доньки, але саме про це Каполіно попередив би князя, довівши йому, що він просто піддався природному і законному поривові горя, але не був причиною її божевілля — цією причиною був її батько, який сам безжалісно перешкоджав доньці вийти заміж за Косту і приніс його в жертву разом з дружиною Каполіно. Тепер, щоб звільнитися від докорів сумління, Сальво хоче звалити всю провину на нього і взагалі позбутися його, як він уже позбувся Кости та його дружини.
Ось і план! Але ні того дня, ні наступного Каполіно не мав часу поїхати до Колімбетри, щоб здійснити його. Вдома його утримувала безперервна низка візитів, які справляли йому велике задоволення, хоч він знав і ясно розумів, що всі ці люди приходять більше із цікавості, ніж зі співчуття, і завтра, за знаком Сальво, вони неодмінно повернуться до нього спиною. У всякому разі, прибувши до князя, він міг би розповісти про це урочисте засвідчення співчуття і прихильності всього громадянства; крім того, багато душ через спричинені трагічною подією емоції були мов добре зрушений і підготовлений ґрунт, у який він міг би тим часом непомітно посіяти ненависть до Сальво.
— Заради Бога, не говоріть мені про це! — протестував він, міняючись в обличчі від найменшого натяку. — Я б міг сказати таке, таке, що… ні, нічого; будь ласка, не змушуйте мене говорити…
А якщо хтось у полоні сумнівів наполягав:
— Та бідолашна дівчина…
— Його донька? — вигукував він. — Ах, так, бідолашна, бідолашна, вона теж жертва! Звісно, не така, як ті інші, але… Прошу вас, не змушуйте мене говорити…
У вітальні було вже повно людей, коли увійшов Д'Амброзіо, далекий родич Ніколетти Спото — той чоловік, який був його секундантом на дуелі з Верóнікою. Тоді сталася сцена, яка не була б сприятливішою для нього, навіть якби Каполіно підготував її наперед.
Д'Амброзіо увійшов з простягнутими руками, переповнений емоціями. Вони обнялися і стояли так якийсь час посеред кімнати, голосно ридаючи. Звільняючись від обіймів, Д'Амброзіо заговорив голосно, з притаманною йому рвучкістю: