І вона знову затремтіла, її мучила тривога і пожирала лють через самодурство князя, який змушує її сидіти тут. І навіщо все це? що вона мала тут робити, яку роль грати? Ні, ні, вона хотіла поїхати геть звідси, втекти, врятуватися, інакше вона теж збожеволіє! Вона вирішила написати братові, благаючи його негайно приїхати й забрати її звідси, визволити з цієї в'язниці, чого б це не коштувало.
Втішений запрошенням князя Лаурентано, Іньяціо Каполіно вже готувався їхати до Колімбетри, коли у сінях почув, як стара служниця грубо проганяє когось, хто питав про нього. Він ступив крок вперед, висунув голову, визираючи, і побачив двох жінок, одягнених у чорне, з чорними шалями на голові, туго зав'язаними навколо їхніх блідих, змарнілих облич. То були доньки Піньї, Міта та Аннікк'я.
Почувши це ім'я, Каполіно провів їх до вітальні і, змусивши сісти, запитав, чого їм треба. Соромлячись свого нещастя і намагаючись зносити своє горе з гідністю, вони обидві ледве стримували хвилювання, що виривалось назовні. Зусилля, яких вони докладали, щоб не заплакати, і боязкість не давали їм говорити. Кожна з них під кінцями своєї чорної шалі щосили терла великим пальцем лівої руки край останньої фаланги вказівного пальця, отупілої, затвердлої, почорнілої й поколотої від безнастанного протягування голки з ниткою, ніби тільки у втраченій чутливості цього пальця вони могли знайти силу й відвагу говорити. Нарешті Міта, ледве звівши затуманені очі, спромоглася промовити:
— Пане депутате, ми прийшли просити вас…
А сестра відразу виправила її:
— Ми наважились вас потурбувати… адже ви, мабуть, переживаєте таке горе…
— Говоріть, говоріть, — заохочував її Каполіно. — Я готовий вислухати вас.
— Так ось, ласкавий пане… Ваша милість, мабуть, знає, — продовжила Міта, раптом почервонівши, — що нашого батька і Ліціо, який є…
— Чоловіком однієї з наших сестер, — знову підказала Аннікк'я.
Міта глянула на неї із сумним докором.
— Їх заарештовано, пане депутате!
— Вони невинні, пане депутате, невинні!
— Ми можемо засвідчити, що вони нічого, абсолютно нічого не знали про цю справу…
Каполіно, спантеличений гарячковою, напористою нервозністю в голосах сестер, запитав:
— Про яку справу?
— Як це? — сказала Міта. — Та ж про ту справу, через яку ваша милість, на жаль…
— О Господи! — вигукнула Аннікк'я. — Наші серця досі тремтять.
І Міта повела далі:
— Їх також заарештували, хоч вони невинні, як сам Христос… Ми можемо засвідчити, що вони були приголомшені і аж заклякли від здивування, коли поширилась ця новина; вони нічого ні про що не знали…
— І нехай ваша милість повірить, — додала Аннікк'я, — що ми не наважилися б прийти сюди, щоб говорити про це з вами, якби не були більш ніж упевнені, що за ними вини немає…
А Міта, опустивши очі, тремтячим голосом мовила:
— Ваша пані добродійка… ми її обслуговували і знаємо, яка вона була хороша… така приємна пані… і вродлива, ох, яка вона була вродлива… як шкода!
Каполіно примружив очі, трохи пововтузився на стільці і хрипким голосом запитав:
— У вас вдома був обшук?
— Так, пане, — в один голос відповіли обидві сестри. І Міта продовжила: — Поліція, слідчі, судді… вони мов чорти… перевернули все догори дриґом…
— І що вони знайшли?
— Усе даремно!
— О матінко божа, зовсім нічого… Кілька листів… газети… список членів.
— Але то були члени про людське око… ніхто з них на збори не приходив…
— Книжки… папери… все забрали… навіть нижню сорочку, пане депутате, на якій була крапля крові, моєї крові, бо я вкололася в оцей палець, коли шила…
Каполіно затиснув рота долонею і якийсь час міркував, насупившись, а потім сказав:
— Якщо не знайдуть нічого, що б їх скомпрометувало…
— О ні, ласкавий пане! — притьмом вигукнула Міта. — Нічого пов'язаного з тим, за що їх заарештували — звісно, нічого! Хай ваша милість повірить…
— Інакше ми б не прийшли до вашої милості… — повторила Аннікк'я.
Каполіно зробив жест руками, зупиняючи їх, і знову зануривсь у думки.
— А ви знаєте, — запитав він відтак, — що влада мене не дуже любить? Чи знаєте ви, що, шукаючи собі виправдання за тридцять з гаком років кепського управління, влада хоче переконати всіх, що всі ці негаразди на Сицилії підбурює клерикальна партія, до якої я належу?